Класифікація методів навчання
(за Ю.К. Бабанським)

1. Методи стимулювання і мотивації навчання

1.1. Методи формування інтересу до навчання: пізнавальні ігри, навчальні екскурсії, методи емоційного стимулювання.

1.2. Методи формування почуття обов’язку і відповідальності:  методи навчальних заохочень, досягнень, навчальних вимог

2. Методи організації і здійснення навчальних дій і операцій

2.1. Перцептивні методи (передачі сприйняття навчальних інформацій засобами почуттів): словесні, наочні, аудіовізуальні, практичні: лекція, розповідь, бесіда, ілюстрація, демонстрація.

2.2. Логічні методи (організація і здійснення логічних операцій): індуктивні, дедуктивні, аналогії.

2.3. Гностичні методи (організація і здійснення гностичних операцій): проблемно-пошуковий (проблемний виклад, евристичний, пошуковий), репродуктивні (інструктаж, ілюстрація, пояснення, практичне тренування).

2.4. Методи самоврядування навчальними діями:  самостійна робота.

3. Методи контролю і самоконтролю

3.1. Методи контролю: усний, письмовий, лабораторний, програмований, самоконтроль 

Типи уроків
(за Ю.А.Конаржевським )

—     Комбінований урок

—     Урок засвоєння нових знань

—     Уроки закріплення вивченого матеріалу

—     Уроки повторення

—     Уроки узагальнення та систематизації нового матеріалу

—     Уроки перевірки та оцінки знань

Прийоми і методи (технологічна складова)

—     ігрові і рефлексивні методи і прийоми

—     методи діагностики і самодіагностики

—     метод створення ситуації успіху

—     колективні і групові форми роботи

Метод від (греч. meethodos - буквально: шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення визначеної мети.

Методи навчання - це способи цілеспрямованої двосторонньої взаємодії вчителя і учнів, спрямованої на розв'язання навчально-виховних завдань.

Класифікація методів навчання

Методи організації і здійснення учбово-пізнавальної діяльності

1. Дискриптивні методи.

2. Наочні і практичні методи.

3. Індуктивні і дедуктивні методи.

4. Репродуктивні і проблемно-пошукові методи.

5. Методи організації самостійної роботи студентів.

Методи мотивації і стимулювання навчальної діяльності.

1. Методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання.

2. Методи стимулювання і мотивації боргу і відповідальне в навчанні.

Методи контролеві і самоконтролеві в навчанні

1. Методи усного контролеві і самоконтролеві.

2. Методи письмового контролеві і самоконтролеві.

3.Методи лабораторно-практичного контролеві і самоконтролеві.

У сучасній педагогіці не існує єдиного підходу до класифікації і групувань методів навчання. Наведемо деякі з існуючих підходів:

1. За джерелом знань - словесні, наочні, практичні (Н.М.Верзілін, Є.І.Петровський);

2. За основною дидактичною метою - методи набуття нових знань, формування вмінь і навичок, закріплення, застосування, перевірки (М.О.Данилов, Б.П.Єсіпов);

3. За ступенем активності учнів - методи пасивні й активні (Є.Я.Голант);

4. За логікою передачі і сприймання навчальної інформації - індуктивні та дедуктивні (С.Г.Шаповаленко);

5. За ступенем керівництва навчальною роботою - навчальна робота під керівництвом учителя та самостійна робота учнів (П.І.Підласистий, В.Ф.Паламарчук, В.І.Паламарчук);

6. Бінарні методи навчання (А.П.Пінкевич, М.М.Верзілін, А.М.Алексюк) тощо.

Класифікація методів за І.Я.Лернером і М.М.Сказкіним дає можливість визначити конкретну діяльність вчителя і учня в процесі навчання.
 

Функції форм навчання

Б. Т. Ліхачов виділяє такі функції форм організації навчання:

·                     навчально-освітню;

·                     виховну;

·                     організаційну;

·                     психологічну;

·                     розвивальну;

·                     інтергуючо-диференційну;

·                     таку, що систематизує та структурує;

·                     таку, що комплексує та координує;

·                     стимулюючу.

типів уроків:

·                     формування знань;

·                     закріплення й удосконалення знань;

·                     формування й удосконалювання знань;

·                     формування вмінь і навичок;

·                     удосконалення знань, умінь і навичок;

·                     застосування знань на практиці;

·                     повторення і систематизації знань;

·                     перевірки знань;

·                     комбінований урок.

Нетрадиційні уроки можна класифікувати за різними критеріями й основами. Наприклад, підсумково-узагальнюючі уроки можуть бути проведені у формі уроку-вікторини, уроку КВК, уроку-суду, уроку-турніру, уроку - прес-конференції, "Очевидне - неймовірне", "Я хотів би знати... ", "Подорож розділом" (темою), гри "Що? Де? Коли? Чому?", аукціону, "Фізика (хімія, біологія, математика) навколо нас", "Інтерв’ю", "Телеміст", "Захист проекту", "Звіту науково-дослідному інсти­туті", "Патент", "Інформаційний пошук" та багатьох інших, у тому числі й ігрових. З цією ж метою використовуються театралізовані уроки: урок-спектакль, суд, КВК, концерт, "Поле чудес", уроки-турніри, вікторини, спринт-лото, конкурси, аукціони розуміння (символів, графіків, формул, діаграм), конкурси ділових людей. До них належать і уроки творчості: урок-твір, розробка проекту, розв’язання винахідницьких задач, презентація казок і ребусів, створення кіносценаріїв тощо.

Технології колективно-групового навчання

До цієї групи належать інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього колективу.

Обговорення проблеми в загальному колі. Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. Її метою є прояснення певних положень, привертання уваги учнів до складних або проблемних питань учнів до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань тощо.

Мікрофон. Різновидом загально групового обговорення є технологія “Мікрофон”, яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Незакінчені речення. Цей прийом часто поєднується з “Мікрофоном” і дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення впальних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Мозковий штурм. Відома інтерактивна технологія колективного обговорення, що широко використовується для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Мозковий штурм спонукає учнів проявляти уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки.

Мета “мозкового штурму” чи “мозкової атаки” в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.

Навчаючи - учусь. Цей метод використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Він дає можливість учням взяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу підвищує інтерес до навчання.

Ажурна пилка (“Мозаїка”, “Джиг-со”). Дана технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити лекції у тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи.

Аналіз ситуації. На уроках української мови зміст деяких понять учні засвоюють, аналізуючи певні ситуації. Такі ситуації можуть аналізуватись учнями індивідуально, в парах, в групах або піддаватись в загальному колі. Такий аналіз потребує певного підходу, алгоритму. Технологія вчить учнів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виявляти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення.

Вирішення проблем. Метою застосування такої технології є навчити учнів самостійно вирішувати проблеми та приймати колективне рішення.

Дерево рішень. Як варіант технології вирішення проблем можна використати “дерево рішень”, яке допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень.

Принципи навчання

   Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

   Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

   До головних принципів навчання належать:

   Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобов'язує викладати предмет на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з іншими науками.
   Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

   Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого — до складного.
   З урахуванням вимог послідовності навчання складають навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового матеріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

   Принцип доступності, дохідливості викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого — до складного.

   Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.-А. Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчальним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовувати точні мову, жести.

   Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

   Принцип свідомості й активності учнів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання.
   Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

   Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами. Використанню знань при вирішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчання, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.
   Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули).

   Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

   Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

   Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і навичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мислення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування.

   Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання.
   Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку.

   Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетрадиційні принципи навчання:

   Принцип демократизації. Означає організацію навчального процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї.

   Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізичного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєднання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів.

   Принцип диференціації навчального процесу. Передбачає дозування навчального матеріалу для учнів з урахуванням їх загального розвитку, намаганням кожного школяра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях.

   Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуальних функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-професіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом.

   Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм навчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навчання різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал молодшим.

   Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допомагають правила навчання (окремі вимоги до викладання).

   Вони розкривають і конкретизують різні аспекти принципів навчання. Формулюються в категоричній формі: “Не допускай нудьги на уроках!”, “Навчай так, щоб учні усвідомлювали необхідність знань для життя!”- “У процесі навчання став запитання так, щоб викликати активне мислення учнів!”, “Навчай енергійно!” та ін.

Принцип науковості. 

Принцип систематичності й послідовності

Принцип свідомості. Принципи активності та самостійності

Принцип наочності. у навчанні. 

Принцип ґрунтовності. 

Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю

Принцип доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів.

Принцип емоційності навчання.

Принципи навчання –  це положення, на основі яких здійснюється процес навчання. 

•    Науковість
•    Доступність
•    Наочність
•    Проблемність
•    Самостійність і активність учнів
•    Систематичність і послідовність
•    Врахування індивідуальних особливостей учнів
•    Дотримання диференціації
•    Пробудження свідомості учнів
•    Стійкість засвоєння знань
•    Зв’язок навчання з життям
•    Єдність освітніх, розвиваючих, виховних функцій навчання

нетрадиційними формами навчання можуть виступати дискусії та її різновиди:

«круглий стіл», «засідання експертної групи», «форум», «симпозіум», «дебати», «судове засідання», а також і ігрові форми ведення навчального заняття: конкурс, турнір, естафета,«дуель», КВК, ділова гра, рольова гра, кросворд, вікторина.

У сучасній дидактиці виділяють чотири форми організації навчальної діяльності учнів:

• парна (взаємодія учня з учнем чи вчителя з учнем);

• групова (вчитель одночасно навчає весь клас);

• кооперативна (колективна) (всі учні активні і навчають один одного);

• індивідуальна (самостійна) робота учня.