Вислови про бібліотеку

«Книжки – це наша праця, наша совість.

Цілющої води живий струмок».

О.Іваненко

Бібліотека. Тиша. Століття.
Історія і тисячі імен.
Тут зібрані думки, ідеї світу,
Разом із мудрістю віків.
І завжди двері тут відкриті,
Іде сюди завжди читач,
До знань він йде, читати, -
Подихать книгами бібліотеку

«Книги – наставники, що навчають нас без лозини і палки, без слів і гніву, без грошей, без форми; коли не йдеш до них, вони не сплять … не бурчать, якщо ти помилився, і не сміються, коли ти чого-небудь не знаєш … Любов до книг – любов до мудрості».
Де Бюрі

«Кожен з нас може отримати в бібліотеці душевний спокій, втіху в печалі, моральне оновлення і щастя, якщо тільки вміє «володіти тим дорогоцінним ключем, який відкриває таємниці двері цієї скарбниці».
Леббок

«Читання возвеличує душу».
Вольтер

«Бібліотекар – розпорядник долі книг. Бібліотекар – перший стимулятор читацького інтересу. Бібліотекар – провідник, який допомагає книзі знайти дорогу до читацького серця …».
Ю.Яковлєв

Книга, як птиця, -
Може весь світ облетіти.
Книга – цариця,
Може серцю повеліти.
Книга – богиня,
Бо може і чудо здійснити.
Книга – рабиня,
Часто проходить крізь стрій.
К.Боришевський

БІБЛІОТЕЧНИЙ УРОК
Тема :  В. О. СУХОМЛИНСЬКИЙ «Серце віддаю дітям»                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Мета: ознайомити учнів з життєвим та творчим шляхом  найвідомішого  педагога і письменника, лауреата Державної премії України В.О.Сухомлинського.                                                              
Учень:                Заквітчався святково
                            Рідний край наш веселий,
                             Усміхнулася дітям
                             Наша рідна земля,
                             Бо сьогодні у гостях
                             Сам Василь Сухомлинський,
                            Який світлу дорогу
                             У світ знань нам проклав.
Бібліотекар:  Василь Олександрович Сухомлинський – Людина з великою душею і талантом вчителя. Його серце несло добро, щастя і радість усім, хто з ним спілкувався: і дітям, і дорослим, і зовсім старим людям.
 
Учень:           Великий працелюб і Бог дитини,
                       Безсмертна Совість. Людяність ясна…
                       Він Прометей своєї України,
                       І в педагогіці – Пролог! Весна!
                       Є імена, які зорею сяють
                       На тисячі і тисячі років…
                       Життя таких у часі меж не знають,
                       Вони освітлюють людей віки.





 
Бібліотекар:  Василь Олександрович дуже любив дітей і написав для них багато цікавих розповідей. В його творах переважає доброта, бо він хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тато й маму і нашу велику прекрасну Батьківщину.
В.О.Сухомлинський – найвідоміший педагог і письменник. Він працював 35 років у школі. Василь Олександрович – заслужений вчитель України. Для молодших школярів він написав майже 1500 мініатюр – казок, оповідань, легенд. Він був великим педагогом і талановитим письменником.
 Його твори видано шістдесятьма мовами світу. Вони налічують понад 14млн. примірників.
Народився Василь Олександрович у селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області у 1918 році. Батько – Олександр Омелянович, працював столяром, робив музичні інструменти, активний учасник сільської самодіяльності. Мати – Оксана Юдіна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, а зимовими вечорами розповідала казки. У сім’ї, крім Василя, було ще троє дітей. Батьки ніколи не сварилися між собою і не карали своїх дітей. Усі діти сім’ї Сухомлинських обрали професію вчителя.
     Дуже близькими людьми для Сухомлинського були в дитинстві його дідусь і бабуся. З великою любов’ю і теплотою згадує він про свою бабусю Марусю у книзі «Як виховати справжню людину»: «найближчою людиною в роки ранньої юності була для мене бабуся Марія – чудова людина, якій я забовязаний усім, що ввійшло в мою душу гарного, чесного, мудрого. Вона померла напередодні війни, коли їй було 107 років Вона відкрила переді мною світ казки, рідного слова і людської краси…. Усе найскладніше вона вміла пояснювати казкою»
Дуже любив і поважав Василь Олександрович свого діда Овдія, який, переказуючи цікаві оповідання на історичні теми, розкрив йому красу людської праці, прищепив любов до рідної природи, Батьківщини. У сім і Сухомлинських поважали старших, їх повчання. Крім того, дід умів ще писати й читати і понад усе любив книги. Збирав їх і зберігав, як реліквію.
 Закінчив Сухомлинський Василевську школу, а далі дорога прослалася в Кременчуцький технікум, потім став учителем у Василівке, в тій школі, в якій сам учився. А тому учителеві тільки 17літ.
На перший свій урок 17-річний учитель Василь Олександрович йшов із хвилюванням. Мати вивела за оселю і благословила його:»На великий шлях ступаєш, Васильку, щастя ж тобі на ньому. Вчитель – то людська надія і правда». І він став великим вчителем.
Під час Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович став на захист Батьківщини. Він був двічі поранений, довго лікувався в шпиталі. Тяжким було у Сухомлинського поранення в руку. Хірурги боялися, що руку треба буде ампутувати. «Ні! Тільки не руку! Я – вчитель! – у цих словах було його життя. В 1948 році В.О. Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цією школою він керував до останку життя – 23 роки.
 
Учень: Він не тільки навчав,
            Він був другом надійним,
            Він не тільки до знань,
            А в життя нам дорогу проклав.
            І сьогодні над нами
            В ореолі осіннім
            Його образ навіки зоставсь.
 
Учень: Для дітей він віддав
            Своє серце гаряче.
            Він навчив нас любити
            Споришеві стежки,
            З полем вчив розмовляти,
            І під небом прозорим
            Світлий клас він відкрив.
            І поклав тоді нам
            Тепле сонце в долоні,
             Закохав назавжди
             В черешневі сади,
             І відкрилися душі,
             І почулися співи пташині,
             І заставив він всіх
             Добру пісню свою вже творити.
 
(Група помічників бібліотекаря.В руках – твори В.О.Сухомлинського)

Перший:     Ось книга – праця многолітня,
                     Крилата назва – «Серце віддаю дітям»
 
Другий:       В цієї книжки теж красива доля,
                     А називається – «Павлиська школа».
 
Третій:          «Сто порад учителеві» - праця,
                      У якій його душа гаряча!


Бібліотекар: А для вас, учнів  3 – го класу, в нашій шкільній бібліотеці є книжка «Чиста криниця».
 
Учень: У книжці тій – казки й оповідання.
                  В ній пахне небо, поле і село,
                  В ній тьохкав соловей,
                  Рум’яниться світання.
                  Його гуманістичність, мов кришталь,
                  А віра у людину, наче сталь.
                  Ви твори Сухомлинського читайте,
                  Потрібне й невмируще позичайте!
Бібліотекар:     Писав для нас казки повчальні
                          Наш літератор – педагог,
                          Вони веселі і печальні,
                            Їх корінь мудрості не всох!
 
Учень:         У Сухомлинського вагоме слово
                    У серці нашім колосом зросло.
                    І не струхнявіє воно ніколи,
                         Бо в серці щастя несе і добро.
Бібліотекар: Так, це серце несло добро, щастя, радість усім, хто з ним спілкувався: і дорослим, і дітям, і зовсім старим людям.

225 років від дня народження Петра Петровича Гулака - Артемовського

Народився в містечку Городищі Київської губернії (нині Черкаська область) в сім'ї священика. Не закінчивши академію, у1813 році почав викладати в приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках багатих польських поміщиків. У 1817році переїхав до Харкова і вступив до університету вільним слухачем словесного факультету, і тоді ж, завдяки заступництву попечителя Харківського навчального округу графа Потоцького, затверджений Радою університету лектором польської мови. З 1820 року йому було доручено викладання також російської історії, географії та статистики. У 1821 році П. П. Гулак-Артемовський здав кандидатський і магістерський іспит, захистив дисертацію на тему «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней» і отримав ступінь магістра. Через два роки був обраний ад'юнктом російської історії та статистики, у 1825 — екстраординарним; 1828 — ординарним професором. У 1831 і 1833 рр. — секретар етико-політичного відділення, член училищного комітету при Харківському університеті. З 1841 р. до виходу у відставку в 1849 р. — ректор Харківського університету У 1855 р. Гулак-Артемовський обраний почесним членом Харківського університету. Крім того, П. П. Гулак-Артемовський з 1818 р. викладав французьку мову в Харківському інституті благородних дівчат, а з 1827 р. також керував навчальною частиною Полтавського інституту шляхетних дівчат. Він належав до числа засновників «Українського журналу». Був членом Московського товариства аматорів російської словесності, Королівського товариства друзів науки у Варшаві.

Сьогодні 28.01 відбувся бібліотечний урок на тему "Історія стародавньої книги" у 5А класі

Історія виникнення книги

                       ( бібліотечний урок – дослідження  5 – 6 кл. )                                      

Мета : розкрити значення книги як найважливішого засобу людського пізнання, впливу, її роль у людському житті; ознайомити з історією книгодрукування, найдавнішими та сучасними бібліотеками; професією бібліотекар; формувати читацьку самостійність; розвивати усне й писемне мовлення.

Обладнання: Виставка книг «Книга – джерело знань», мультимедійна презентація.

Книга – мій прекрасний квітник, в якому

Розпускаються бутони троянд.

Книга – мій сад, який приносить

Сто тисяч різноманітних плодів.

Книга – моє червневе небо, що посилає

З краплини мов із мушлі.

Копальня моя багата, в якій срібла і

Золота безліч, -  книга!

                            ( Садик )

Бібліотекар: Отож , сьогодні ми будемо говорити про книги. Ми довідаємося про історію виникнення книги, про першу друковану книгу, її першодрукаря, про професію-бібліотекар, розвиток книгодрукування в Україні. « Книги мають здатність безсмертя. Вони найдовговічніші плоди людської  діяльності,» - писав англійський письменник Самюел Смайлс.

Існує невеличка казка, в якій підкреслюється вагомість книги, що несе у собі мудрість поколінь.

                 ( інсценізація казки «Казка про книжку і газету» Лії Вест )

Казкар: Якось у домі з’явилась нова газета. Її поклали поряд зі старою книжкою. Газета вгледілася і почала розмову з книжкою.

Газета: - яка ти стара, пошарпана…

Казкар: Книжка у відповідь нічого не сказала. Та газета не вгавала.

Газета: - А я новенька, тільки-но віддрукована. На мене всі чекають, поспішають  дізнатися останні новини.

Казкар: Книжка мовчала. Але через деякий час усі в домі прочитали газету і викинули її геть. А стару книжку читають і перечитують ще і сьогодні, бо в ній зібрано багатовікову мудрість людську.

Бібліотекар: Так, серед усіх джерел інформації книга завжди буде займати значне місце. Що таке книга? Чи задумувався хто над цими словами?  Упродовж усього життя ми неодноразово звертаємось до книги. Але такою, як зараз, книга була не завжди. У минулому в неї було багато прообразів.

  У стародавні часи на землі не було книжок, бо люди не вміли їх робити. А потреба записувати, передавати іншим свої знання, відомості виникла давно.

Отож, сторінками найдавніших книжок ставали камені, стінки  печер. Записи замінювали малюнки. Наприклад, якщо потрібно було розповісти про полювання – малювали диких звірів, людські фігурки зі  списом, спрямованим

на дичину. Згодом люди додумались писати на глиняних табличках, які потім сушили і випалювали на вогні. Пізніше на кам’яних плитах почали з’являтися надписи - ієрогліфи- найстаріші зображувально-образні знаки єгипетського письма.

  З часом виникло найбільш просте письмо -  буквене, а приблизно з ХІІ ст.до н.е.  з’явився перший алфавіт, який належав фінікійцям. На його основі був сформований візантійський ( грецький ) алфавіт. Винайдення слов’янської азбуки пов’язано  з буквеною системою, яку ми називаємо кирилицею. 

Подорожуючи країнами, букви з каміння переходили на папірус, з папірусу – на воскову дощечку, з воскової дощечки – на пергамент або бересту, з пергаменту – на папір. Книги  з тонкої козячої чи телячої шкіри були зручні, легкі. Першу таку книжку зробили в Малій Азії, у стародавньому місті Пергамі. Тому папір із шкіри й називали пергаментом. Але ці книги були дуже дорогими. Зразки рукописних книг, зроблених на пергаменті, ви можете побачити в Музеї книги, що знаходиться на території Києво-Печерської Лаври. Саме на пергаменті писав літопис Нестор – літописець.

  Книги на сухих стеблах папірусу – болотяної рослини з берегів річки Нілу, придумали стародавні єгиптяни ( ІІІ тис. до н.е. ). Відтоді з’явилася книжки, а краще сказати – сувої з папірусу. Писати на папірусних сувоях було зручно, але через кілька років такі книги ламалися і розпадалися. І лише у ХІІІ столітті в Європі навчилися виготовляти папір, схожий на той, яким ми користуємося сьогодні.

 В античному світі й у середні віки книги розмножували шляхом переписування. Першим способом множинного репродукування книги була ксилографія ( гравюра на дереві ). Першою друкованою книгою вважають тексти, відтворені ксилографічним шляхом у Кореї в період з 704 до 751 року. Друкарство виникло на Далекому Сході в ХІ столітті.

 У Європі друкарство почало поширюватися в середині ХУ століття, коли Іоанн Гутенберг усередині ХУ століття в м. Майнус у Німеччині надрукував так звану 42 - рядкову Біблію – перше багатооб’ємне друковане видання в Європі, визнане шедевром раннього друку. Датою народження друкарського верстату був 1440 рік.

 У нашій країні книжка ще за часів Київської Русі була у великій пошані. Київський князь Володимир Святославович відкривав школи, спеціальні майстерні, де переписували книги. А за часів князівства Ярослава Мудрого у Києві, при Софійському соборі було засновано першу на Київській Русі бібліотеку.

Учень:  З «Повісті минулих літ» ми дізнаємось: «… любив Ярослав книги, читав їх часто, і вдень, і вночі. І зібрав літописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними  повчаються віруючі люди, тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші  жнуть і споживають багату поживу. Велику користь мають люди від навчання книжного…».

Бібліотекар: Як ви гадаєте, яка українська книга є найдавнішою? Що сьогодні, як і впродовж останніх п’ятдесяти років, викликає найбільше суперечок серед істориків та культурологів? Який український текст за рівнем філософського  осмислення людського буття можна сміливо зіставити  з Біблією? На всі ці запитання відповідь може бути одна : «Вересова книга». «Вересова книга» - це єдина українська літописна пам’ятка, написана на дерев’яних дощечках. Розміри дощечки нагадують глиняні таблички – 22 сантиметри завширшки,  38 сантиметрів завдовжки  і до одного сантиметра завтовшки. Текст на дереві писався гострим предметом на зразок сучасного шила, а потім покривався спеціальним розчином. Текст на дошках-сторінках писано з обох боків, а поля на деяких з них було проілюстровано малюнками: зображення різноманітних тварин – бика, вівці, собаки, а також сонця. Тут, очевидно, йдеться про символічне виділення місяців року. Створення книги датують 70-ми роками ІХ століття.

   Роблячи екскурс в історію книги і друкарства в Україні, давайте всі разом, діти, замислимось, який шлях зроблено книгою, скільки праці вкладено в неї.                    

   Особлива роль у становленні друкарської справи належить Івану Федорову. Російський першодрукар став першодрукарем українським.  Він друкував книги в Московській державній друкарні, в білоруського магната Григорія Ходкевича в Заблудові. В Україні, у власній типографії у Львові, у друкарні князя  Костянтина Острозького в Острозі. Виданий ним у Львові  «Буквар» - перший у Європі друкований підручник. Задумаємося на хвилину – це перша книга, що вчить грамоті. Вона повинна бути бездоганною. Читати малюк повинен вільно і правильно, бо наука навчитися читати – на все життя. Єдиний примірник « Букваря» знаходиться в Гарвардському університеті (у бібліотеці).

Іван Федоров багато знав і вмів, був найосвіченішою людиною свого часу, володів кількома мовами, розумівся на військовій техніці, створив дослідний зразок розбірної багатоствольної  гармати, винайшов новий тип мушкета.

Бібліотекар:  Спадкоємцем традицій першодрукаря Івана Федорова стала друкарня Львівського братства, що з невеликими перервами діяла, починаючи з 1591 року, упродовж кількох століть. Незважаючи на важкі умови, у яких доводилося працювати, українські друкарі випустили чимало цікавих за змістом і  за художнім  оздобленням книг, які, як і видання інших видавничих осередків, відіграли значну роль у розвитку української культури.

 З незабутніх часів з’явилися бібліотеки. Слово «бібліотека»- грецького походження, а перекладається так: « бібліо» - книга, « тека» - зберігання, тобто місце для зберігання книг. Я хочу, вам, розказати одну легенду. « Було у батька три сини. Перед смертю він подарував кожному по книзі і звелів розпорядитися подарунком як хто захоче,  а ще  посадити на могилі кожному по жолудю.

 Поховали батька. Як він сказав, так і зробили. Старший син продав свою книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній поставив на полицю як пам’ять про батька. А молодший взяв свою і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почитати батькову книгу або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували в його селі, то відвідували могилу батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато гарних думок, зробив добрішими їхні серця.

 Пройшов час. Жолудь старшого сина згнив і пропав, середнього сина дав кволий пагінець, який пожовтів і засох. А з жолудя молодшого сина почав швидко рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни та пішов вгору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.

 Багато весен і зим сплили з того часу. Люди забули імена синів того чоловіка. Але мудре насіння знань із батькової книги дало міцні ростки. Ті знання передавались із покоління в покоління, збагачувались новими. Давно змінилось одне покоління іншим, і тільки вічнозеленим залишається той дуб, підпирає гілками небо, грізно сперечається з блискавицями».

 Така легенда - легенда про юнака – бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа стала безсмертною. Я хочу вам, діти, сказати, що деякі бібліотеки мають свої давні історії. Наприклад, бібліотека у Давньому Єгипті - «Притулок мудрості».Але користуватися ними могли тільки багаті, заможні люди, для простих людей бібліотеки були зачинені.

 А за Ярослава Мудрого у Києві при Софійському соборі була заснована перша у Київській Русі бібліотека. На жаль, ми не знаємо, які саме книги були в бібліотеці Ярослава, не знаємо й того, яка доля спіткала це старовинне книгосховище. Після захоплення Києва Ханом Батиєм у 1240 році доля їх не відома.

 Зараз в Україні діє понад 60500 різних бібліотек. Найбільша з них – це Державна Історична бібліотека України. Сучасна бібліотека збирає не тільки твори друку, а також аудіо- і відеокасети, компакт-диски, комп’ютерні програми бази даних. Найбільші електронні бібліотеки : бібліотека Максима Машкова – 20000 тис. текстів; бібліотека Альбебарон – 50000 тис. книг; велика  електронна бібліотека – 30000тис. книг. Невеликою частиною бібліотек України є й шкільні книгозбірні,  в яких працюють самовіддані люди. Всі вони вважають свою професію не просто роботою, а своєю місією на землі, покликанням своєї душі.

  Якщо Ви були уважні, чи зможете відповісти на запитання вікторини :

   - Як називається спеціально оброблена шкіра молодих телят чи ягнят? (Пергамент )

   - Багаторічна трав’яниста рослина, з якої виготовляли папір у Єгипті? (Папірус)

   - Коли на Русі з’явилися перші книжки і як вони називалися? (в ХІ ст., називалися вони берестяними книгами )

   - Що означає слово «бібліотека»? Коли і де з’явилися перші бібліотеки? Назвіть відомі вам бібліотеки давнини (перші бібліотеки з’явилися в Давній Греції – Афіни, Фіви, Пергам. Найдавніша бібліотека у світі - Олександрійська)

  - Назвіть найдавнішу бібліотеку на території України. Хто був її засновником? ( бібліотека Ярослава Мудрого в Софійському соборі в Києві )

  - Як називався перший духовний російський підручник? (« Азбука», 1574 р. Першодрукар Іван Федоров)

  - Хто був першодрукарем? Як називалася перша друкована книга? (Йоган Гуттенберг надрукував 42-сторінкову « Біблію» - перше друковане видання в Європі)

  - Коли й ким в Україні була заснована перша друкарня? (1573 р. в м. Львові першодрукар Іван Федоров заснував першу типографію в Україні)

   Сьогодні ми з вами обговорили лише деякі питання теми « Історія виникнення книги», теми невичерпної та дуже цікавої. Я хочу побажати вам, щоб ви частіше відвідували бібліотеку і прочитали багато  корисних книг!                                                                

ЯКЩО СЛОВО — ЗБРОЯ, ТО ЩО ТОДІ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК?

Є книги, які були і будуть , їх будуть читати, ними будуть цікавитися. Але є і такі, які стали непотрібні. У бібліотеку їх не візьмуть, а викидати, звичайно, шкода. Тому, звичайний аркуш паперу, сторінка з журналу або стара книга, відслуживши своє, може стати предметом для творчості. Красива сумочка, шкатулка, горщик для квітів, підставка для олівців та багато іншого.  Причому зробити з паперу і книг можна безліч чудових та корисних речей.  Є, наприклад, модний напрямок - різьблення по книзі. В Інтернеті можна знайти неймовірно складні і високохудожні роботи в цьому стилі для справжніх майстрів, але є і досить прості варіанти, доступні багатьом. А стараннями особливо терплячих в техніці бумагокручення (різновид квілінгу) зі старих газет виходять багато цікавих речей..

Народився 10 лютого 1890 року в Москві. Батьки Бориса Пастернака — одеські євреї^[1].Батько — відомий художник, академік Петербурзької академії мистецтв Леонід Йосипович Пастернак, мати — піаністка Розалія Ізидорівна Пастернак — переїхали з Одеси до Петербурга 1889 року.

Дитячі роки минули в атмосфері мистецтва й літератури, зустрічей з видатними творчими особистостями. У помешканні Пастернаків влаштовувалися домашні концерти, в яких брали участь музиканти, письменники й художники, серед яких бувалиОлександр Скрябін, Лев Толстой, Сергій Рахманінов, Василь Полєнов, Ісаак Левітан,Валентин Серов^[2].

У 1903—1909 роках займався музикою, під керівництвом визначних авторитетів вивчав теорію композиції.

1909 року вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. 1912року студіював філософію в Марбурзькому університеті (Німеччина).

1913 року Пастернак залишив заняття філософією і зосередився на літературній праці. Приєднався до футуристичного угрупування«Центрифуга». В цей час вийшли друком перші його поетичні збірки: «Близнюк у хмарах» (1914), «Поверх бар'єрів» (1917).

Батьки Пастернака 1921 року за особистим клопотанням Анатолія Луначарського залишають радянську Росію. У 1920-ті роки у Бориса Пастернака почався період зрілої творчості. Тоді він опублікував збірку «Сестра моя — життя» (1922), що принесла йому широку популярність, працював над історико-революційними поемами «Дев'ятсот п'ятий рік», «Лейтенант Шмідт», романом у віршах «Спекторський». Прилучився до діяльності творчого об'єднання «ЛЄФ».

На межі 1920-их — 1930-их років були створені збірка поезій «Друге народження» та прозові твори «Охоронна грамота» і «Повість». На цей час припадає короткий період офіційного визнання творчості Пастернака в СРСР. Він бере активну участь у діяльності Спілки письменників СРСР, виступає на її першому з'їзді.

1935 року Пастернак заступається за чоловіка і сина Анни Ахматової, яких було звільнено з тюрми лише після листів Сталіну. У січні 1936 року він публікує два вірші зі словами захоплення Сталіном, але вже у середині 1936 року ставлення влади до нього змінюється — йому докоряють світоглядом, що не відповідає епосі, вимагають безумовної тематичної та ідейної перебудови. 1937 року Пастернак виявляє неабияку громадянську мужність і відмовляється підписати листа зі схваленням розстрілуТухачевського та інших, не криючись відвідує домівку репресованого Бориса Пильняка. Це призводить до тривалого періоду відсторонення від офіційної літератури. Вірші набувають більш особистого та трагічного відтінку.

Наприкінці 1930-х років Пастернак звертається до прози та перекладів, які у 1940-х роках стають основним джерелом його заробітку. Саме у цей період створено переклади, які стали класикою: Шекспірівські трагедії, «Фауст» Ґете, «Марія Стюарт» Шиллера, твори Рільке, Верлена, Кляйста, грузинських поетів та інших авторів.

1943 року вийшла його поетична збірка «На ранніх потягах».

• Пастернак Б. Л. Полное собрание сочинений и писем.
• Пастернак Б. Л. Собрание сочинений. В 5 т. М.: Худож. лит., 1989—1992.
• «Гамлет» Бориса Пастернака. М.; СПб.: Летний сад, 2002.
• Пастернак Б. Л. Письма к родителям и сестрам. 1907—1960. М.: Новое литературное обозрение, 2004.
• Борис Пастернак, Марина Цветаева. «Души начинают видеть». Письма 1922—1936 гг. М.: Вагриус, 2004.
• Пастернак Б. Л. «Существованья ткань сквозная». Письма к Евгении Пастернак. М.: Новое литературное обозрение, 1998.
• Пастернак Б. Л. «Пожизненная привязанность». Переписка с Ольгой Фрейденберг. М.: Арт-Флекс, 2000.
• Пастернак Б. Л. «Чтоб не скучали расстоянья». Биография в письмах. М.: Арт-Флекс, 2000.
• Пастернак Б. Л. Второе рождение. Письма к 3.Н.Пастернак.

20.02 - 110 років від дня народження Уласа Самчука

Улас Самчук народився 20 лютого 1905 р. у с. Дермань на Волині теперішньої Рівненської області у порівняно заможній селянській сім'ї. Село відоме православним монастирем, збудованим князями Острозькими. З ним пов'язана діяльність Івана Федорова, Даміана Наливайка, Мелетія Смотрицького. 

Батько Уласа — Олексій Антонович Самчук — мав від двох шлюбів п'ятеро дітей. Улас був серед них середульшим. 

У 1913р. сім'я у пошуках землі переїхала в Тилявці Кременецького повіту, де хлопець розпочав своє навчання. Цікаво, що ані цієї початкової школи, ані початкової у Дермані, ані української гімназії в Крем'янці, ані вищих шкіл — Бреславльського та Українського вільного в Празі університетів — він уповні так і не скінчив: у перших двох випадках завадили Перша світова війна й польська окупація, потім — арешт і мобілізація до польського війська, згодом — літературна діяльність. 

Навчаючись у Кременецькій гімназії, Самчук редагував рукописні журнали «Юнацтво» і «Хвиля». Він був головою літературного гуртка «Юнацтво», яке видавало однойменний журнал. Тут Улас почав писати малі оповідання, три романи, вірші та публіцистичні твори. У 1922р. у журналі «Юнацтво» Самчук помістив вірш «Не любити не можу свою я країну...». 

У 1923 р. він вступив до кременецької організації «Просвіта». Наступного 'року зробив спробу переходу польсько-радянського кордону, яка скінчилась ув'язненням до польської в'язниці (причина нелегального подолання кордону пояснювалась дуже просто: Упас хотів «стати письменником», а це, на думку 19-річного Самчука, могло зреалізуватись тільки в Києві). У 1926 pp. у с Дермані Самчук організував школу «українського національного танку», кваліфікацію для чого отримав перед тим на курсах митця народного танцю В. Авраменка. 

У 1926 р. у варшавському журналі'«Наша бесіда» Улас Самчук опублікував перше оповідання «На старих стежках». За політичними мотивами він залишив Польщу Г переїхав до Німеччини. 

Але в передвоєнній Німеччині важко було знайти цілісне українське середовище, тому згодом він; переїжджає до? Праги. Прага привела Самчука у велику літературу і велику політику; Протягом- Г929—193Г pp. Самчук навчався в Бреславському університеті та в Українському вільному університеті в Празі. 

У 1931—1935 pp. у нелегальних революційио-пропагандист-ських журналах УВО-ОУН «Сурма» і «Український націоналіст» Самчук помістив 25 політичних «фейлетонів», частина яких була у 1932р. видана пропагандистським відділом УВО (українська військова організація) окремою книжкою під псевдонімом Ольга Волинянка (ОУН — організація українських націоналістів, політична партія, яка виникла у Відні 1929р. УВОфактично стала її бойовим підрозділом). 

У 1932 р. написаний роман «Кулак»-, перша частина трилогії' «Волинь» («Куди тече та річка»), наступного року повість «Марія» — твір, що висвітлює події страшного голодомору в Україні в1 1932—1933 роках. У 1936 р. Самчук видає збірку ранніх оповідань «Віднайдений рай» і роман «Тори- говорять», що був присвячений боротьбі закарпатських українців за незалежність. 

1937 р. була створена Культурна референтура Проводу українських націоналістів на чолі з О. Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував: Самчук. У 1938—1939 pp. письменник їздив Закарпаттям, агітуючи за проголошення незалежності Карпатської України, посідав місце референта пропаганди УНО (українське національне об'єднання) в Хусті, будучи одночасно «звітодавце» командування Карпатської Січі» до нью-йоркської «Свободи» і паризького «Українського слова». В Чехії, Німеччині, Польщі об'їздив протягом 1940 — 1941 pp. з виступами десятки українських міст, містечок, селищ, сіл, громад і організацій. 

У 1941 —1942 pp. У. Самчук редагував газету «Волинь», згодом працював у Німецькому пресовому бюро. У березні 1942 р. його заарештувала німецька влада за звинуваченням у тому, що він надав редагованій ним газеті небажаного для окупантів самостійницького характеру. Проте незабаром Самчука випустили. 

У 1943 р. письменник повертається до Львова, але наступного року знову опиняється в Німеччині, рятуючись від радянської влади. Тут включається в роботу, присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на еміграції «велику літературу». Саме так називалася і доповідь Уласа Самчука на відкритті першого з'їзду МУРу, головою правління якого він був обраний 22 грудня 1945р. 

1944 —1987рр. — період «другої-еміграції» письменника. У 1946 р. під час перебування Самчука в таборах для переміщених осіб виходить друком його повість «Юність Василя Шеремета». У 1948р. він переїздить до Торонто (Канада). 

Після переїзду основна частина творчих зусиль Самчука припадає на написання спогадів: «На білому коні» (1955), «Чого не гоїть огонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Плянеіа Ді-Пі» (1979).-У 1980р. — вийшов останній з розпочатих! вивершених за океаном романів Самчука «Слідами піонерів», присвячений життю заокеанської української еміграції. 

Роман «Втеча від себе» (остання частина трилогії «Ост»), у якому Іван Мороз знаходить свою другу домівку — канадську, виходить у 1982 р. 

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987р. 

Про свій рід і своє життя Улас Самчук розповів у книгах спогадів «На білому коні» та «На коні вороному», як і в інших книгах мемуарного характеру — «П'ять по дванадцятій» (1954), «Планета Ді-Пі» та романі-хроніці «Чого не тоїть огонь». Цими книгами Улас Самчук здобув собі в літературі тривке місце талановитого письменника-мемуариста. Окрім названих творів, письменник написав роман «Юність Василя Шеремети» і до кінця життя працював над проблемним романом «Ost». 

Перша книга трилогії «Морозів хутір» (1948) написана талановито, по-мис-тецьки вражаюче. Дещо поступаються у художньому відношенні наступні книги «Темнота» (1957) і «Втеча від себе». Роман «Ost» був висунутий співробітниками російського емігрантського журналу «Современник», з яким активно співпрацював У. Самчук, на Нобелівську премію. Одержати цюпремію він не міг, оскільки положенням про премію вимагається, щоб письменник жив аі своїм народом, на рідній землі, у своїй державі. 

Одним з найкращих творів Самчука по праву вважають повість «Марія» — про воістину страшні метаморфози людського буття в умовах більшовицького геноциду, серед сили-силенної гріхів якого був і чи не найбільший — Голодомор. Жах цієї трагедії подається крізь призму образу Марії, яка на сімдесятому році життя зазнає разом з рештою українців страшного геноциду. З огляду на похилий вік головної героїні, ця трагедія, може, і не виглядала б такою вражаючою, якби читач з кожною сторінкою твору усе чіткіш не усвідомлював, що у цій старій жінці уособлена сама Україна. Несхитна в моральних своїх навичках та переконаннях, але беззахисна перед злом.

Не плачте, мамо, я іще живий,
Хоча й лежу із кулею у грудях…
А наді мною, юним, молодим
Схилилися в скорботі люди…
Я не помру, ніколи не помру,
Мені в віках залишене безсмертя,
Хоча і вас тепер не обійму
Та я живу у всенароднім серці…

 Іванна Дячук

НЕБЕСНА СОТНЯ… ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ВМИРАЮТЬ ВОРОГИ!

…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;

у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.

горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.

Автор:  Наталія Лавлєнцева.

Небесна Сотня –
То в серцях вогонь.
Він гаряче палав за Україну.
Віднині тихим співом заспокой
Ти, земле рідная,
Свою дитину.

Пташиним співом,
Шелестом трави.
Блакитним небом,
Злотим колоссям.
Останній раз,
Як мати, пригорни
Чоло високе
В обрамку волосся.

Небесній Сотні
Шана й молитви,
За чисті душі,
Що злетіли в небо.
Їм шлях високий
Боже, освяти.
І в мирі, Господи,
Прийми до себе.

Автор: Богдан Боденюк.

Січень 2014

я довго пам’ятатиму цей січень
слова як набої дні наче гільзи
тих хто пішов у царство небесне
власні протести місто в прицілі

запах свободи щоб воскреснути
хоч цінна за волю провела лінії
з’явились нові герої і нові деспоти
ми прокинулись в іншій країні

і ніхто не скаже як усе закінчиться
ніколи не знаєш що буде завтра
чи смерть як змія вжалить у серце
чи випаде нова з колоди карта

колись про майдан запитають діти
я розповім їм усе що бачив і знаю
як летіли січневі кулі були морози
як судили поетів про присмак чаю

про те який справжній смак свободи
дим змішаний з кольором неба
закони що вивели людей на барикади
владу яка не чує і нічого не бачить

історія нас випробовує відчиняє двері
знаю не вистачить слів щоб усе сказати
передати смерть і життя на папері
сніг мете у спину розбирає нас на цитати.

Шевченківські  дні  в  в Ульяновському НВК №2

      Кожної весни на початку березня в нашій країні вшановують пам'ять Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. В цьому році відзначається 201-ма річниця від дня народження поета. В Ульяновському НВК№2 уже стало традицією відзначати шевченківські дні. Пам’яті Шевченка присвячуються поезії, складені учнями школи, виховні бесіди, наукові конференції, тематичні лінійки. Цей рік також не став винятком. До 201-ї річниці від дня народження Кобзаря було підготовлено та проведено такі заходи: бесіда «Що ми знаємо про Шевченка?», що проводилася з учнями молодших класів, круглий стіл «Шевченко серед нас», інтелектуальна гра «Стежинами життя та творчості Т.Г.Шевченка», в якій взяли участь учні 8-11 класів, конкурс малюнків до творів поета, тематична лінійка «Тарас Шевченко і Україна», яку підготували та провели учні 6, 8 та 11 класів. Даний виховний захід мав донести до глядачів нерозривний зв'язок Т.Шевченка та нашої країни, яку так віддано любив Великий Кобзар. Пролунали незабутні рядки поезії  Т.Шевченка, елементи його біографії, а також вірші інших поетів, присвячені Кобзарю. Завершила лінійку пісня «Україна» у виконанні учасниці різних пісенних конкурсів, учениці 11класу Риги Вікторії. Хотілося б відзначити велику зацікавленість учнів у підготовці та проведенні шевченківських днів.