Cтворення Ульяновського НВК №2

Освітні заклади на території м. Ульяновка розпочали свою діяльність наприкінці XIX століття. Першою було відкрито церковно-парафіяльну школу в 1897 році. У цій школі навчали дітей робітників цукроварні закону Божого, початкових відомостей граматики та арифметики. А от перша середня школа була відкрита лише в 1934 році.

З розширенням та ростом Ульяновки, одна міська школа не могла вмістити в своїх стінах всіх дітей, тому в 1949-1950-х рр. було збудовано і відкрито ще одну школу під номером "2". Першим директором Ульяновської середньої школи №2 був Романенко М.І. У цій школі з продовженим днем було розміщено 26 класів, не навчалося 768 учнів і працювало 62 учителі. На той період часу школа славилася своїм хором, керівником якого був Базиленко Г.Ю.

Наприкінці XX століття освіта в районі зазнала деяких змін, а Ульяновська середня школа №2 з 1971 року починає працювати в сучасному приміщенні.

У 2013 році заклад перейменовано в Ульяновський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2-дошкільний навчальний заклад" Ульяновської районної ради Кіровоградської області, в якому відкрито дві групи для дошкільнят. В цих групах (молодшій - 3-4 роки та старшій - 5-6 років) виховуються близько 50 дітей. Урочисте відкриття ДНЗ відбулося 16 вересня 2013 року. Директором нового закладу став Чучаєв О.В., очолювати дошкільне відділення дісталася честь Кучер Н.С., а навчально-виховною діяльністю загальноосвітньої школи №2 продовжує опікуватися Лошатинська Т.І.

На сьогоднішній день в ліцеї навчаються 324 учнів, з якими працюють 29 вчителів. Серед них 11 мають "вищу кваліфікаційну категорію", 1 вчитель-методист та 8 мають звання "Старший вчитель".

При ліцеї діють кабінети фізики, хімії, української мови,англійської мови, математики та історії, два комп'ютерних класи,  спортивний майданчик, чотири класи обладнані мультимедійними комплексами, шість класів мають інтерактивні панелі. 

В ліцеї  ведеться індивідуальна робота з обдарованими дітьми. З 2009-2010 н.р. у 10-11 кл. впроваджено суспільно-гуманітарний профіль за історичним напрямком навчання, а в 2013-2014 н.р. відкрито й філологічний профіль для учнів 10 класу.

Відсьогодні і назавжди Благовіщенський ліцей "Інтелект" - це заклад освіти, який працює на дітей та для дітей!!!

 

 

 

 

Історія

                 Ульяновської загальноосвітньої           

         I-IIIступенів школи №2

в спогадах …

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                            Підготували              

                                                                      учні 11-х класів( випуск 2015 рік, 2016 рік) та вчителі Смілянець Л.В.,Шпак К.К.

 

 

 

 2016 рік.
Тихо хлюпочеться річка Синиця

Там, де дорога на Київ біжить.

Просим проїжджих на мить зупинитись

Там наше рідне містечко лежить.

 

Ульяновка наша щорік розквітає

І славу про себе широку ростить.

А той, хто Ульяновки може не знає

Хай завітає до нас погостить.

 

А де містечко, то там обов'язково і школа, наша рідна Ульяновська середня №2. Звідки її початок?

В робітниче селище Грушка з'їзжались на роботу з навколишніх сіл люди, бо тут працював цукровий завод. Була робота, то і треба були працівники. Працювала і школа, яку розмістили біля заводу в двоповерховому будинку в 1946 році.

Класи були малі і темні. Замість парт – довгі дерев'яні столи з лавами, за якими сиділи 4-5 учнів.

А в 1950 році, після новорічних канікул діти перейшли в Ульяновську СШ №2 (до цього була одна школа). Переважно учні центру та Тарасовки. Це було затишне нове приміщеня, де пахло свіжою фарбою. Затишні класи, дерев'яні парти на двох.

Щоб перейти до 5-го класу, треба було складати екзамен. Перший директор школи: Бойко Іван Андрійович, що повернувся з фронтів ВВв. Добрий, людяний, по-батьківськи ставився до дітей. Вони любили його уроки історії. Особливо запам'яталися  уроки малювання, бо Іван Андрійович дуже гарно малював.

В 1954 р. в Ульяновській семирічці №2 відкрили 8 клас, в який почали ходити діти з с.Грушки. Так у школі з'явилися 8-А та 8-Б класи.

За навчання у 8, 9 і частково у 10 класах учні платили 150 крб. у рік. У кого батько загинув на війні чи померла мати – вчилися безкоштовно. З 1958 року оплату за навчання відмінили: середня освіта стала обов'язковою.

В 1955 році школу очолив Бурлака Никанор Пилипович. Для дітей він був справжнім батьком. Жоден вечір не проходив без Никанора Пилиповича, на яких він був активним учасником наших ігор, співав, танцював. Це при ньому вперше закуплено магнітофон.

Він вболівав за наших хлопців, що змагалися з футболу, волейболу, завжди був присутній на стадіонах, оглядах художньої самодіяльності.

Зі спогадів Л.А.Безп'ятої

Летять роки, летять крилаті.

Немов одвічні стаї журавлів…

Лист в минуле

 

Дорогі наші учителі!

Ваші кроки ще досі лунають в стінах нашої з Вами школи, Ваша енергія ще струмениться в наших серцях, а ваша людяність, доброта, любов до своєї роботи залишились для нас взірцем для наслідування.

(1947 – 1957) Перший випуск Ульяновської СШ №2

 

Школо, колиско моя!

Сіячі розумного, доброго, вічного ( 1947 -…..)

Бойко І.Л.

Бурлака М.Ф.

Вишневська М.М.

Черненко А.П.

Пайол О.О.

Батурська В.М.

Кузьменко М.К.

Дремблюженко Є.П.

Киба Є.П.

Носовська А.П.

Глинський Б.С.

Газаренко М.С.

Хоменко А.А.

Перекос Л.С.

Матвієць В.В.

Чернега С.Н.

Грищенко А.С.

Савлінська Н.Є.

Смерецький П.Л.

Кадухіна Н.П.

Томашевський Валентин Володимирович

Учитель географії, директор школи.

1.Директор школи 1981 – 1986 рр.
Освіта – вища – ОДУ географічний факультет.економ географ,вчитель георгафії 1963 р.
Стаж педагогічної роботи – 49 років вчитель вищої категорії.
Відзнаки:
1) Почесна грамота ЦК ЛКСМУ(1964) (делегат  II  з’їзд молодих вчителів України.
2)Грамота районного виконавчого комітету Ради народних депутатів (1981 р).Директору Ульяновської середньої школи № 2 за участь в розвитку фізичної культури і спорту.
3)Почесна Грамота  Міністерства освіти УРСР № 14838 від 16.06.1980р.
За успіхи в справі навчання і виховання підростаючого покоління та активну громадську роботу.
4)Подяка  управління освіти Кіровоградської обладміністрації  1996р.вчителю географії УСШ № 2 за досягнуті успіхи в навчанні і виховання підростаючого покоління.
2.Директором Ульяновської середньої школи № 2 був призначеним на початку  1981 року з посади інспектора шкіл відділу освіти Ульяновської районної ради народних депутатів ( 1969-1981 рр). до 1976 р.(1969-1976 рр.методист ,завідуючи методичним кабінетом відділу освіти.
Призначення на посаду директора школи було викликане обстановкою з попереднім керівництвом школи з педагогічним колективом ,я був в основному знайомий і в його можливостях не сумнівався.
3.Приємні враження в мене залишились від роботи  вчителів фізичної культури т.Говоруна В.Г.,Процька Анатолія Семеновича ,Шквири Галини Федорівни,які багато зусиль прикладали  для організації спортивно-масової роботи.
Робота педколективу була спрямована на обладнання класів кабінетів початкової школи та предметних класів кабінетів матеріал та картки завдань різних рівнів.Це спонукало учнів до свідомого опанування  теоритичним матеріалом,щоб краще проявити свої знання на практиці.У них появилась віра в себе.
Учителі  при проведені уроків  використовували дидактичний матеріал,технічні засоби навчання.Проводились предметні декади,відкриті уроки виховні заходи,зокрема творчі вечори ,огляди художньої самодіяльності .
Школа була однією з кращих з спортивно – масової роботи та військово-патріртичного виховання.
Велика увага приділялась художній самодіяльності (керівник Гончар Григорій Дмитрович),школа займала призові місця.
В полі  зору дирекції школи (заступник директора про навчально-виховній роботі Остапчук Надія Григорівна ,заступники по виховній Седляр Марія  Іванівна ,Хівна Віра Олександрівна була робот груп продовженого дня,організація зразкового санітарного стану та належної дисципліни.
Нинішнє приміщення школи будвалося в 70-х роках.міжсількомунгоспом силами учнів профтехучилища при слабкій матеріальній і технічній базі.За десять  років експлувтвції приміщення  набуло непривабливого вигляду,особливо внутрішня каналізація,опалювальна система,вікна,двері бітульна покрівля,підлога в спортивному залі ,харчоблок.
За попередні роки було добудовано майстерні то демонтовано ті які були всередині і на їх місці розміщено  бібліотеку,кабінет завуча,ленінську кімнату.
За часів Бугайського Г.А.було облицьовано основний корпус керамічною плиткою,то зовні приміщення мали в вестиболі завжди була вочка стеля.
Із-за низьких посадових складів важко було знайти кваліфіковних технічних працівників.Опалювальна і санітарно-гігієнічна система часто виходили з ладу.Господарські питання мене турбували кожного дня.
Поскільки моя  домівка знаходилась на протилежній стороні річки і було добре видно приміщення школи,особливо витяжну трубу.Дим  з труби був свідченням  того,що з опалювальною системою все в порядку.Так чи інакше мій робочий день починався з шести годин ранку.Подолавши три кілометри за пів години ,перевіривши роботу кочегарів,опалювальну систему ,технічних працівників,готувався до зустрічі учнів .
Протягом січня-лютого місяця тривали морози і тому часто ломались труби.Опалювальну систему приходилось ремонтувати по частинам протягом наступних років  через відсутність потрібних труб.Наряд на труби було одержано з допомогою депутата Верховної ради  УРСР.Ці труби було одержано в 1986 рр.наступним директором школи Квануком  Д.А.
В 1981 -1982 рр.при допомозі керуючого відділку Ульяновського бурякорадгоспу  т.Маслія Сергія Петровича ремонт підлоги в спортивному залі.
Влітку 1981 рр. було збудовано сховище для продуктів і утепляний перехід до наружного туалету,поскільки внутрішні туалети були зруйновані і вийшли з ладу (за винятком одного на другому поверсі).
В 1982-1984 рр.всі зусилля були  спрямовані на розробку проекту заміни плоскої бітумної на матрову та потуки  будівельних матеріалів та підрядчика.

В  1985 р.нарешті було перекрито покрівлю основного приміщення ,їдальні та спортивного залу працівниками комунгоспу.Дерево було придбано при допомозі голови правління колгоспу ім.К .Маркса (с.Лупове)т.Русавського Миколи Олександровича Селікатну цеглу було одержано 3м

Світловодська по наряду Кіровоградського обл.міжколгоспбуду(головний інженер Рябоконь М.Н)

 

Томашевська Степанида Антонівна

Учитель математики

(1964-1971рр.)

 

 

 

Здавна відома непохитна і прекрасна істина, що кожна школа славиться своїми учнями та вчителями, які їх навчають та виховують.

Свою педагогічну діяльність розпочала у Вільхівській середній школі нашого району, куди була направлена на роботу разом зі своїм чоловіком – Томашевським Валентином Володимировичем. Тоді в цій школі було дуже багато молодих спеціалістів, а точніше 12 чоловік і, зокрема, Субота Микола Іванович та Субота Надія Матвіївна.

Пройшла так звану «школу Головерди» та одержала відповідну «закалку». Тодішній директор школи Головерда Гаврило Демидович був прихильником суворої дисципліни та високої відповідальності і вимогливості як до учнів, так і до педагогічного колективу.

Мабуть тому самодисципліна і висока відповідальність за доручену справу, вимогливість до себе і до інших і, стала дороговказом у житті та роботі.

У 1964 році наказом районного відділу освіти була переведена на посаду вчителя математики Ульяновської середньої школи №2.

На той час у другій райцентрівській школі навчалось більше 600 учнів (були навіть три паралельні класи «А», «Б», «В»). Навчання проводилось у дві зміни ( друга зміна навчалась навіть у теперішньому приміщенні спортивної школи).

Педагогічний колектив школи налічував 79 осіб, директором був Вайсбейн Зіновій Самойлович – людина високоосвічена, компетентна, інтелігентна ( як його називали «ходяча енциклопедія»).

Спочатку було страшнувато, що доведеться працювати в такому величезному колективі, але завдяки Зіновію Самойловичу, який надзвичайно тепло і привітно зустрів, всі страхи пропали. Він розповів про традиції школи, познайомив з колегами-математиками: Глинським Борисом Степановичем, Глинською Євгенією Іванівною, Пустовіт Оленою Йосипівною, Бурлакою Никанором Пилиповичем, Яблонським Іваном Йосиповичем, потім пізніше прийшли працювати Безп»ята Лариса Анатоліївна та Щербина Геннадій Андрійович. Що характерно було в роботі Вайсбейна З.С., що він багато уваги приділяв роботі з молодими вчителями, часто проводив співбесіди, цікавився чи є якісь труднощі в роботі, пропонував допомогу, навіть художню літературу з власної бібліотеки.

Активно і плідно тоді працювали піонерська та комсомольська організації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховна робота була поставлена на високому рівні, систематично  проводились виховні години, на яких учнів привчали поважати батьків, друзів, учителів, уважно і чемно ставитись до молодших.

Класні керівники  самі обирали теми для проведення виховних годин, виходячи з того на що потрібно звернути увагу, враховуючи особливості того чи іншого колективу та індивідуальний підхід.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заборонялось проводити такі заходи у вигляді «каральних заходів». Завжди застосовувались різні підходи, використовувались ідеї та надбання Макаренка, Сухомлинського, Ушинського.

Дирекції Ульяновської СШ №2 було притаманно оцінювати роботу вчителя по професіоналізму, його педагогічній майстерності та знаннях учнів.

Тому в ті часи після уроків завжди можна було знайти вчителів, які працювали з своїми вихованцями  в позаурочний час. Що важливо, що самі учні виявляли бажання та інтерес до навчання. Це давало прекрасні наслідки, які виявлялись під час проведення шкільних, районних та обласних олімпіад з мов, математики, фізики, хімії, біології, історії.

Зазвичай як проводились спортивні змагання, огляди художньої самодіяльності, військово-патріотична гра «Зірниця», то це було свято  для всього учнівського та педагогічного колективів школи.

Одержана перемога була великою радістю і приємною звісткою для всіх.Це надзвичайно об’єднувало і зближувало учнів школи ,давало поштовх для звернення нових успіхів та перемог у постійний значеннях з першою школою .
В школі було працювати цікаво ,приємно,постійно відчувати допомогу з боку дирекції школи та колег подружжя Глинських ,подружжя Говорунів та подружжя Щербан.
Тепер уже згадуючи роботу в Ульяновські школі №2, завжди відчуваю задоволення від спілкування з колективом цієї школи,їх дружню підтримку та       співпрацю.
Здається,що мені попадались хороші класні колективи,з якими легко було знаходити спільну мову,викликати в них інтерес до математики.Як,наприклад,з 7-В класом (1966),але я думаю,що мені можуть заперечити Безп’ята Л.А. та Глинська Є.І,які викладали математику в 7-А та 7-Б класах.Це були класні колективи ,які вміли і хотіли вчитись.

 

Завжди з неабиякою гордістю згадую своїх учнів Рибалкіна Валерія та Ткаченка Сергія,яких навчила математики(перший вчений світового значення,другий –впродовж багатьох років працював від України в організацій об’єднаних націй).
Бальш приємні спогади залишились про учнів 10-А,10-Б класу(випуску 1970р.).    Їх неабияка працьовитість ,дружелюбність ,порядність та відповідальність.

    Особливо запам’ятались своїм відношенням до навчання ,високою відповідальністю та працездатністю Бондар Михайло,Бурдейна Надія ,Деркачевський Володимир,Даців Катерина ,Ільченко Віра,Максимішина Тетьяна ,Пустовіт Ігор,Приходько Микола ,Смаженко Світлана,Частковська Надія ,Чорнобай Людмила з 10-А та Далова Ольга,Добровольська Тамара,Гаврилюк Людмила ,Кобець Олексій,Лета Микола,Недбайлюк Людмила,Томашевський Федір з 10-Б класів Ульяновської школи №2 1970 року,випуску.
Але найбільше запам’ятався останній випуск 1971 року в старому приміщені школи №2 .

Це був мій перший і останній випуск у другій райцентрівській школі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я  була класним керівником 5-А класу і довела їх до 10 ,який і випустила в 1971 р.
Пам’ятаю ,на початку 1966 року викликав директор школи Вайсбейн Зеновій Самойлович і повідомив ,що на прохання учнів та батьків призначив мене класним керівником 5-А .

Я мала б відмовитись ,бо на той час у мене було дві маленьких донечки(старшій Зої -5 років,молодшій Людмилі – лише 2 місяці ),але не магла відмовити такій шановній людині –вчителю учителів Зеновію Самойловичу .Мої вихованці прагнули бути переможцями ,не було жодного випадку ,коли б вони залишались без нагороди .
В 1969 році мої “п’ятикласники “уже закінчили 8 клас.Так сталось,що в цій паралельних класів було тільки 2 (8-Б,8-А),і частина учнів поступили в технікуми та ПТУ.
Тоже при зарахуванні в 9 класи їх було тільки 35 учнів .Як пояснили в районному відділі освіти,що не вистачає одного учня і тому був укомплектований один дев’ятим.
До нашого класу добавилось 11 учнів з 8-Б,так як вони товаришували ,то адаптація пройшла швидко.Нас розмістили в найбільшому приміщенні –це був історичний кабінет з новими столами та стільцями.
І першого вересня ,коли переступила поріг ,привіталась ,то на мене дивилось 35 пар очей уже зовсім дорослих юнаків і дівчат (15 і 20)відповідно.
З часом це був уже дружний,працездатний, відповідальний колектив ,які як і раніше прагнули завжди бути в перших рядах.

Більшість учнів навчалися добре,приймали активну участь в житті школи,були неперевершеними спортсменами.Приймали активну участь в предметних олімпіадах не тільки в районних,а й обласних.Учениці Дефорж Людмила ,Лірник Світлана та Ханакова Ніна були призерами обласної олімпіади з математики.На той час в школі було запроваджено залікову систему (після вивчення окремої теми або споріднених учні здавали заліки),проводились домашні контрольні роботи.Це спонукало учнів до кращого засвоєння матеріалу.Пам’ятаю випадок ,мені повідомили мої вихованці ,що в нас сьогодні після уроків “День математики “,ми запрошуємо вас ,але просимо сидіти за партою і нічого нам не підказувати .
В класі залишились майже всі учні ,а більше десятка біля дошки (уже були великі розгорнуті)щось доводять, розв’язують задачі,сперечаються і шукають найраціональніший спосіб розв’язання.Що ж може викликати у вчителя таке відношення учнів до предмету ,крім задоволення і радості.

Окремі випускники продовжують працювати ,інші –на заслуженому відпочинку.Це заслужені і шановані змужнілі, дорослі люди являються прекрасним прикладом для своїх дітей,люблячі дідусі та бабусі. До речі,їм всім в 2014 році виповнилось 60 років .Жалко ,що вже 10 виховнців пішло за межу вічності ,більшість вчителів –наставників .При кожній зустрічі випускників вони тепло згадують про вчителів та однокласників .Свято бережуть пам’ять про них. На жаль учителів,що їх навчала залишалось зовсім мало:Корчак Зіна Степанівна-перша вчителька,Козарчук-Якубчак Марія Василівна-учителька російської мови та літератури,Щербина Тамара Іванівна –учителька фізики.Томашевська Степанида Антонівна-учителька математики і класний керівник ,Говорун Володимир Григорович та Хомдогій Анатолій Васильович –учитель фізичної культури. Кадри вирішують все-незаперечна істина.Кожна школа моє свої традиції та свято оберігає їх,передає все краще,що заслуговує на увагу ,наступними поколінням.І в цьому сила педагогічного колективу. Вдячна долі,що на моєму шляху виявилась можливість працювати в Ульяновській середній школі №2 під керівництвом Вайсбейна Зіновія Самойловича.

Говорун Володимир Григорович

вчитель фізичної культури

 

 

Закінчивши Кіровоградський педагогічний інститут ім. О. С. Пушкіна та відслуживши в армії, приїхав до невеличкого, тоді, містечка Ульяновка.

Прийшов викладати в школу №2 у 1963 році, на той час мені було 25 років.  Працював на одному місці до виходу на пенсію у 1998р.

Насамперед я зустрівся з заврайвно, який направив мене у другу школу. Оскільки я не місцевий, то не мав здогадки де вона розташована. Тоді мені пощастило зустрітися з її директором, Вайзбейном Зіновієм Самайловичем. Кажу: « Я направлений до вас у школу,»- а він мені у відповідь: « Раз направлений, будемо працювати».  З колективом я вже був частково знайомий, тому мене зустрічали привітно.

Перші дні моєї роботи в школі сподобались,  добре враження на мене справила школа. Діти були невередливі (їх було близько 600 осіб). Зустрічалися ті хто не міг виконувати вправи й ті, які з насолодою бралися до роботи . Діти не пропускали, а справно відвідували уроки фізичного виховання.

Перші дні, якщо я чого не знав, мені допомагав Анатолій Григорович.

Коли перейшли у новобудову СШ №2, уроки  проводилися як у спортзалі так і на стадіоні. Я доклав власних зусиль в будівництво стадіону школи №2: допомагав найманим майстрам класти резино-біт на майданчику, ставив ворота, рукоходи, яму для стрибків, майданчик для гри у баскетбол та ручний м’яч.

Цілий рік оздоровлювалися на свіжому повітрі. Займалися гімнастикою та проводили уроки плавання в басейні ДЮСШ «Дельфін».

Спортивне життя було насиченим: взимку ходили на лижах по аеродрому, лазили по канатах, грали в футбол, баскетбол та волейбол на перервах, як для розваги так і для підготовки. Навіть я приймав участь в їхніх іграх. Одним словом, виконували шкільну програму, здавали нормативи.

Ми постійно їздили на змагання та займали перші місця, але слід зазначити, що перше місце завжди було спірним між першою й другою школами. Саме через це ми підсилювали навантаження у підготовці. Ми були в числі лідерів й по «Зірницях» ( санітарна підготовка, польовий госпіталь) для старших класів, й в «Орльонку» ( військова гра: стрільба з мілко-каліберної гвинтівки, підтягування, смуга перешкод, одягання противогазів) для менших класів. Також брали участь у змаганнях з гімнастики.

По два місяці працювали на полі: кожен день їздили чистити кукурудзу, збирати огірки, помідори; «Вересень-жовтень місяці - шкільна поміч колгоспу».

Не обмину й те, що займалися туризмом. Відвідали хутір Надія Івана Карпенка-Карого, а також побували в Кремінчугу, Світловодську. Було дуже весело ходити по канату через річки, метрів до 20-ти в ширину. Не дивно, що ніхто не падав у воду. Учні надійно зачіплювались карабіном і міцно обв’язувалися. Усе було продумано. Додам, що ми кожен рік їздили на обласні змагання, які містили в собі теоретичні питання, а потім практичні: смуга перешкод, пакування рюкзака, ставлення палатки. Коли наші хлопці їздили на змагання, після тренувань, вони добровільно відвідували зайняття в місцевій школі, звичайно ж з дозволу тамошнього директора.

В мене друг був директором спортивної школи (Мимрук Григорій Вікторович), й я відправляв до нього на тренування всіх дітей, які мали добрий фізичний розвиток. Я казав учневі: «Я хочу, щоб ти відвідував спортивну школу,» - й він  слідував моїй настанові.

Був такий випадок, коли під час здавання нормативів з метання гранати, поцілили в голову одному учневі (Міші), сина Руслани Михайлівни, яка читала трудове навчання. Поки я відвернувся, хлопець побіг на проти тих, хто кидав гранати. Я закричав коли побачив: «Міша стій!!! Міша!» - а той побіг собі далі. Ми кидали гранати 15 чоловік водночас, й йому ледь прослизнуло по голові одною з тих гранат. Я відразу підбіг, разом зі мною й всі інші, питаємо що і як, а той у відповідь мовить, що «все добре».

Ще пам’ятаю як учні вкрали 20 м’ячів з кладової комори. Спершу їх хотіли судити, але передумали й вибачили їм. Тимпаче, як дошукатися всіх м’ячів ніхто не знав.

Коли директором був Квашук Д.А., мені запам’яталась одна гра: гра в футбол між старшими класами та командою вчителів. Добре ж тоді ми розважились.

Кожен рік ми відвідували та старанно готувалися до парадів, одягали спеціальну форму, й всією школою йшли на свято.

Запам’яталась географічна площадка та кабінет географії з малюнком компасу Клавдії Устимівни на стелі. Теплі згадки окутують мене коли думаю за другу школу.

Під час мого вчителювання в школі прийшло й пішло чимало славних парубків та дівчат. Наприклад: Процько Анатолій Семенович, який зараз викладає в другій школі, дуже високо стрибав у висоту, вище всіх; Ігор Вайсбейн (заслужений лікар Росії, живе в Калінінграді, має власну телепередачу на телебаченні, видає свій журнал); Юрій Дорош ( був на службі в Венгрії, де за спортивні успіхи ( 900 підтягувань) отримав  10 днів відпочинку, які провів в Ульяновці);  Світлана Хміль ( займалася баскетболом в школі); Паша Кісєльов (ще за шкільні роки потрапив в збірну області з футболу, зараз в Івано-Франківську займається нафто-газовою справою); Валерій Бондар (великий підприємець у Києві); Шурік Владіміров ( директор медичного інституту в Києві); Сергій Грінківський (має власну юридичну фірму  у Києві);  Сергій Ткаченко (дипломат, письменник, видавав власні книжки); Батурський В.А.( взяв опіку над сиротами); та чимало інших, які зуміли досягнути успіхів не тільки в шкільному, а й в своєму дорослому житті.  З того часу, як я вийшов на пенсію, до мене в гості навідувалося  багато випускників.

Самі кращі побажання надсилаю педколективу: натхнення, терпіння, здоров’я. Щодо учнів, пораджу одне – сумлінно вчитись.

Пам’ятаю, як моя дружина казала, що тоді потрібен був «великий блат», щоб влаштуватися на роботу викладачем в школі №2.

з права – Черниш Володимир Пилипович (історик); посередині – Говорун Володимир Григорович

День жовтневих свят

 

Черниш Володимир Пилипович, Говорун В.Г., Смирецький Петро Леонтієвич (фізик), Федір Лукіч Кулик (завгосп)

Жовтневі свята

 

Ніконор Пилипович – директор з 1971-1972 років

Туристичні змагання в Кіровограді

 

Говорун В.Г., Процько Анатолій Семенович – вчителі з фіз.вих. у школі №2, вчитель історії Йосипівської СШ, учитель фіз. вих. Сабатинівської СШ: на кіровоградських змаганнях з спортивної орієнтації

Змагання з легкої атлетики: вчителі біля столу суддів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

стіл суддів

команда хлопців та дівчат з баскетболу

 

команда з футболу

Валера Бондар, Говорун, Ігор Божатарний – зустріч випускників в 1998р.

 

Один з випускників школи №2 Батурський В.А.( взяв опіку над сиротами)

 

 

Матеріали підготувала учениця 11-Б класу

Коритко Вікторія. Травень 2015 року.

Субота Надія Матвіївна

Вчитель математики, фізики, астрономії

27.04.2015

 

 

 

Спогади вчительки фізики, математики, астрономії Суботи Надії Матвіївни.

Ульяновська середня школа №2 відкрила двері для школярів у 1971 році. Це була новобудова. Мого чоловіка, Суботу Миколу Івановича, на той час призначили завідуючим районним відділом народної освіти, а мене прийняв колектив УСШ №2 викладати математику і креслення, а також класним керівником 8-А класу. Колектив новий, що завжди тривожить, але мене прийняли добре і допомагали освоїтись в колективі.

Найбільше спілкувалася з учителями своєї кафедри: Кашерна Катерина Андріївна, Остапчук Надія Григорівна, Гацанюк Олена Дмитрівна, наші літератори. Допомагали одна одній порадами з методики викладання, обмінювались досвідом виховної роботи з класом.

До 1978 року я викладала математику й креслення, а далі, через необхідність надати вчительці уроки, мене перевели викладати фізику і астрономію. Вже мала кабінет, лабораторію. Добавилася робота з прикладами. Інколи приходилось робити доступне пояснення за допомогою дитячих іграшок. Учні і самі виготовляли прилади і в класі був спеціальний стенд, де їх виставляли.

Фізичний кабінет оформляли разом з учнями. Старались, щоб все було якісно зроблено.

Був фізичний гурток, проводили звіт на тему «День космонавтики».

Весь час роботи в УСШ №2 я була класним керівником. Випустила три групи дітей.

Береш малят в 5-му класі і ведеш до 10-го. Коли з ними проводиш багато часу, вони стають рідними. Радилась з батьками по необхідності, і вони мені допомагали в вихованні дітей.  Зараз інколи розгортаю відомості класів, з яких виписувала їм атестати зрілості, і там є відмітки про подальше навчання та їхню роботу. Багато хто здобув вищу освіту, інші – середню спеціальну. За всіх рада через те, що вони знайшли свою стежину в житті. Але які вони молодці! Хороші, дружні стосунки з батьками присутні і по сьогодні. Вони розповідають про своїх успішних дочок і синів. І мені радісно, що капля моєї праці є в цьому.

Під час літніх канікул їздили на екскурсії, зустрічались з видатними людьми. Були в Києві, Полтаві, ходили по місцях бойової слави, зустрічались з ветеранами Великої Вітчизняної війни.

Також допомагали радгоспу і колгоспам збирати урожай кукурудзи, моркви, картоплі, сапати соняшник і т. д.

На свята організовували парад в місті, то і школа приймала участь. Готувались за заданою тематикою. Було цікаво. Ходили на природу відпочивати. Варили кашу, вареники і було дуже смачно.

Колективом зустрічалися на Новий рік і відзначали ювілеї колег. Наші вчителі складали вірші, гуморески, переробляли пісні на свій лад до відповідної дати. Володимир Пилипович Черниш дуже вдало складав вірші та гуморески.

Та на першому місці була робота, я була відповідальною за долі дітей.

Жодного разу за 33 роки не було так, щоб я прийшла на роботу без відповідного навчального матеріалу. Наш завуч, Никанор Пилипович Бурлака, частенько перевіряв спозаранку наявність плану роботи, але всі вони були завжди написані вчасно. За свою працю мала грамоти, медаль «Ветеран праці», присвоєно звання «Відмінник народної освіти». І ніскілечки не жалію, що обрала таку професію – сіяти добре і вічне в дитячих душах.

 

грамоти та подяки

В Полтаві, разом з Кашерною Катериною Андріївною. 7.07.1987 рік

 

допомога колгоспу: очистка кукурудзи

 

Директор Петро Леонтійович з перевіркою на уроці математики у Надії Матвіївни

 

Ленінський урок з учнями проводе Черненко Андрій Павлович, вчитель фізики в попередні роки. Розмова про війну та зустріч з ветераном Великої Вітчизняної війни

 

Дозвілля, на природі

 

турпоходи

 

парад на 1 травня

 

жовтневі свята

 

останній випуск, 1991рік

фотознімок до Дня вчителя

 

Матеріали підготувала

учениця 11-Б класу

Коритко Вікторія.

Травень 2015 року.

 

Христич Олена Юхимівна

 

В Ульяновській СШ №2 з 1970 року. Спочатку була на практиці студенткою 5 курсу Уманського педагогічного інституту ім.. П.Г.Тичини.

Учителем біології призначена 15 серпня 1971 року. В той рік на пенсію вийшла учителька біології Хоменко Ганна Антонівна.

Приймав на роботу директор школи – Бурлака Никанор Пилипович, який багато сил віддав будівництву нового приміщення школи. А обсаджували територію, планували все під мудрим керівництвом учителя біології Хоменко Ганни Антонівни та директора школи.

За ці 10 років директорами школи були – Бурлака Никанор Пилипович, Войцеховський Петро Леонідович та Бугайський Георгій Лаврентійович.

Разом з дітьми доглядали за квітниками, проводили досліди з різними рослинами на шкільних навчально-дослідних ділянках. Допитливі наповнювали свої знання в гуртку “Юннат”.

Сергій Кондратюк уже в 7 класі став учасником Республіканської олімпіади з біології. А як результат – Доктор біологічних наук, професор ліхенології Київського інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного. Разом з ним на занятті гуртка були Саша Cкрипник, Ігор Лавреняк, Зіна Безверхня, Ольга Ляхова, Римма Абдрахімова.

А тут ми садимо розсаду на квітниках

Технічними засобами навчання були фільмоскоп та кіноапарат

1972 р., 1974 р. на уроках анатомії та фізіології у 8

 

 

1974 рік – тиждень молодого учителя в Одесі на Потьомкінських сходах.

 

 

1972 рік –  на святі урожаю в Новоселицькій СШ : секретар райкому партії – Головерда  Анатолій  Демидович,  зав.райво– Субота Микола Іванович.

 

 

1975 рік – я вперше класний керівник (випуск 1979).

Ми на першотравневій демонстрації.

 

 

1976 р. – на уроці математики у Суботи Надії Матвіївни.

 

 

1978 р. – на збиранні буряків у радгоспі з Мельник Клавдією Устинівною.

 

 

1989 р. зустріч через 10 років

 

Юра Деркачевський уже учитель фізвиховання

1999 р. – зустріч через 20 років. Перша вчителька – Кислиця Марія Мефодіївна.

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    2009 рік – зустріч через 30 років

 

1987 р. – Випуск мого другого класу

 

А це ми через 10 років після закінчення школи з першою вчителькою Кислицею Марією Мефодіївною

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зустріч через 20 років разом з Седляр Марією Іванівною, Литюк Ніною Павлівною, Корсун Ольгою Кузьмівною.

Я втретє класний керівник. 1989 рік (випуск 1994)

 

Подорожуємо по річці синиці, вивчаємо рослинний і тваринний світ, вчимося охороняти природу. Олена  Михальчук,  Таня Коваль, Вова Прокопишин, Сергій Менчинський, Лариса Христич.

Я в кабінеті біології

1986 рік – туристичний похід всієї школи на “Скалки”.

З учителькою початкових класів – Головань Людмилою Василівною.

А тут колег ще більше – Головань Людмила Василівна, Доценко Галина Іванівна, Батурська Ванда Март’янівна, Христич Олена Юхимівна, Говорун Володимир Григорович, Щербина Тамара Іванівна, Безп’ята Лариса Анатоліївна, Поліщук Валентина Яківна, Буй Юлія Федорівна, Хлівна Віра Олександрівна .

 

Це ще один мій клас. (випуск 1999 року)

Позакласна природоохоронна робота з дітьми

Вивчення рідного краю. Екологічне виховання є першою сходинкою патріотичного виховання.

Першого Масштабного природоохоронного акцією була “Захист річки Південний Буг”.

Випускниця нашої школи 1979 року Стецько(Ряба) Людмила Анатоліївна працювала секретарем райкому комсомолу. Разом з нею ми звернулись з відкритим листом на захист річки в Державний комітет по охороні природи м. Москва. Ми зберегли цю величну річку від радіаційного забруднення.

В 1986 р. провели в школі науково-теоретичну конференцію на тему: “Охорона природи в умовах науково-технічного прогресу в світлі рішень XXVII з’їзду КПРС” з участю Сергія Яковича Кондратюка – кандидата біологічних наук.

В 1988 році я була нагороджена знаком ЦК ВЛКСМ “За активу участь в охороні природи”

В 1977 році наш парк було реконструйовано, а у 1992 році ця перлина нашого краю стала пам’яткою природи місцевого значення “Ульяновський парк”.Спочатку разом з дітьми створили навчальну екологічну систему по вивченню хвойних рослин в парку. Вивчали на екскурсіях видовий склад екзотичних рослин, доглядали за парком.

Починаючи з 2003 року вивчали лівий берег річки Баланухи. Виявили багаточервонокнижних рослин. І як результат у 2009 році створення ландшафтного заказника місцевого значення “Скалки”. На цих фотографіях найактивніші дослідники: Пастернак Сніжана, Трубко Наталка, Каракоша Алла   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Потім знімали фільми, проводили екскурсії, відпочивали

 

Шахвердов Артур демонструє свою годівничку.

Мене нагороджують грамотами як керівника екологічного гуртка.

В 2009 році матеріали по створенню ландшафтного заказника “Скалки” були направлені на конкурс “TerredeFemmes”(“ Земля жінок”) і наша робота була нагороджена премією. Так я стала лауреатом Міжнародної премії. Нагороду вручав посол Франції в Україні Жан Д’ор.

 

Дякуючи шкільній учнівській та власній родині , Богом даний талант навчити реалізувала повністю. Нагороджена знаком “Відмінник народної освіти”, учитель вищої категорії та Старший учитель.

 

 

 

 

Визнання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“Нарешті я побачив вчительку, яка багато років поспіль готує найкращих студентів нашого вузу .”- промовив професор Уманського державного аграрного університету.

Не кожному шкільному вчителеві щастить почути слова подяки від вузівських викладачів, у яких навчаються їх випускники. Те, що учні обирають шлях наставника, - не випадковість.

Яким би талановитим не був учень, та без підтримки талановитого вчителя йому важко досягти успіху. Правда, в житті можливі й інші варіанти, але, як говориться, в кожному правилі – свої виключення.

Кожен пам’ятає з власного досвіду, що у студентів , які своїми знаннями справляють враження на викладачів, а особливо на початкових курсах, одразу цікавляться: яку школу закінчували, хто їх навчав?

Багато випускників Олени Юхимівни Христич, вчительки біології Ульяновської ЗОШ №2, обрали різні професії – вчителів, агрономів, зоотехніків, мисливствознавців, флористів та інші. Їх об’єднала любов до біології – унікальні науки, яка вивчає все живе – рослинний і тваринний світ, який оточує людину, і без якої немислиме життя.

Серед її випускників – гордість школи доктор біологічних наук Київського інституту ботаніки імені М.Г. Холодного Сергій Якович Кондратюк. Дитяче захоплення лишайниками і грибами не минуло з роками, він вивчає ліхенологію  та мікологію. Упродовж довгих років науковець підтримує зв’язки з вчителькою, котра дала путівку в життя.

Про історію подяки професора почули на конференції юних екологів з уст колишнього учня Олени Юхимівни. Анатолій Леонідович Безверхий займається цікавою і не зовсім традиційною справою – він мисливствознавець обласної організації “Кіровоградліс ”: “Олена Юхимівна передала мені свою любов до природи, яку по-справжньому любить сама. Її уроки біології були для мене найулюбленішими, а тому по закінченню школи обрав професію, котра пов’язана з дитячим захопленням. ”

Г.Григоренко. Газета “Слово і час”      

Экосознательная жизнь

 

Учитель биологии, руководительдетскогоэкологического Центра "Адонис" в городеУльяновкаКировоградскойобласти, в свои 63 годапенсионеркаЕленаХристич не такаякак все! С неизменнымэнтузиазмомонаувлекаетдетей, рассказываяим о разнообразиипри-родногофонда и приучаяих к бережному отношению к богатствамприроды.

У Елены за плечамиболее 20 лет работышкольногоэкологического кружка, созданиенесколькихэкологических троп, в том числе в городском парке, гдешкольникивыращиваютредкиевидырастений, борьба за сохранение природного фондатерритории, называемой "Скалки".

Скалки – этоживописные берега речкиБалануха за Ульяновкой, с богатымвидовым составом растений, в том числезанесенных в Красную Книгу Украины, которые страдали от выпасов скота и выжиганиярастительногопокрованедобросовестнымиарендаторамиземлей. Многолетниеусилия и ходатайствованияЕленыХристич и центра "Адонис" увенчалисьуспехом – летом 2009 года "Скалки" получили статус ландшафтного заказника, т.е. заповеднойзоны. В этомгоду "Адонису" 10 лет. Окрыляющаяпобеда в подарок, чтобы неустанно продолжать с детствапрививатьлюбовь к природе и стремлениезащищатьеё.

З альбому YVESROCHER. Париж, 3 червня 2010

 

 

 

 

Життя в гармонії з природою

Відмінник народної освіти України, вчитель вищої кваліфікованої категорії, Старший вчитель – такими званнями відзначена Олена Юхимівна Христич.

Родом Олена Юхимівна із Великих Троянів. Як і інші діти, навчалася в школі, а закінчкючи її, чітко знала, ким стане. Потяг до природи, всього живого брав гору. Їй хотілося дізнатися про всі таємниці життя на Землі. Вступ до Уманського педагогічного інституту був цілком зваженим рішенням. Лекції, семінари, практичні заняття все було цікаво й сприймалося із захватом.

Після закінчення інституту в 1971 році Олену Юхимівну прийняли в педагогічний колектив Ульяновської середньої школи №2 учителем біології. Лише один раз вона змінювала місце роботи – 7 років працювала інспектором відділу освіти, але повернулася до дітей в облюбовану школу. За весь час роботи Олена Юхимівна намагалася всі свої знання і талант спрямувати на навчання дітей. Робота вчителя складна, і результат він бачить не одразу, а через роки. Результатами своєї праці Олена Юхимівна може бути задоволена, адже серед її учнів є доктор біологічних, професор ліхенології. Паралельно з навчанням дітей Олена Юхимівна проводила позакласну роботу, виховувала в них любов до рідного краю. Червоною ниткою цієї роботи було екологічне виховання, адже воно є першою сходинкою патріотичного виховання. Екскурсії, походи з метою ознайомлення з рослинним і тваринним світом цьому лише сприяли та прививали любов до рідного краю.

У 1989 році разом з учнями вчитель виступила на захист річки Південний Буг. Щоб уберегти величну річку від ядерної наруги, написала відкритого листа в Державний комітет охорони природи в м.Москва. “За активну участь в охороні природи” таким нагрудним знаком ВЛКСМ була нагороджена О. Ю. Христич.

Багато років спостерігаючи за негативними змінами в природі, зникненням багатьох видів рослин і тварин, педагог зрозуміла, що тільки заповіданням території можна їх зберегти і відновити. З 2003 року разом із дітьми Олена Юхимівна досліджувала лівий берег річки Баланухи, багатий на червонокнижні, рідкісні, малопоширені види. За їхніми дослідженнями, науковці Уманського державного педагогічного університету зробили наукове обгрунтування, і у підсумку цю територію у 2009 році, за рішенням обласної ради, оголошено ландшафтним заказником місцевого значення “Скалки”. Вже наступного року Олену Юхимівну  нагородили міжнародною премією “Земля жінок”. Багато років Олена Юхимівна керувала районним дитячим екологічним центром “Адоніс”. Випустила книги “Річки нашого дитинства”(опис річок Синиця та Балануха), “10 років творчості і пізнання”( про роботу екологічного центру “Адоніс”), сценарій рольової гри за допомогу шкільній програмі “Біоценоз прісноводної водойми”, упорядкувала доповіді  учнів 11-х класів Ульяновської ЗОШ №2 на екологічну тематику “Просвітницька робота членів екологічного клубу “Ромашка,, ”. Екологічний центр “Адоніс” разом із членами фотовідеогуртка ЦДЮТ зняли навчально-пізнавальні фільми про природу нашої місцевості  “Наймиліші серцю “Скалки”, “До життєдайних джерел”, “Такі прекрасні первоцвіти”, “ Каштани”.Олена Юхимівна Христич не зупиняється на досягнутому. Вона завжди у дії, у пошуку.

 Матеріали підготувала учениця 11-А класу Пустовіт Марина.2015р.

 

 

Хлівна Віра Олександрівна – вчитель російської мови та літератури, заступник директора з виховної роботи

 

 

Координати Віри Олександрівни я отримала від свого вчителя технологій та керівника цього проекту Смілянець Людмили Володимирівни. Вона дала мені адресу, за якою я відправилась для отримання інформації про історію моєї школи. Почувши про цей проект, Віра Олександрівна одразу ж погодилась мені допомогти. Вона надала всю потрібну інформацію, і навіть більше. До того ж, Віра Олександрівна з радістю представила мені свій професійний альбом, де були вміщені фотографії повсякденного життя школи. Крім того, вона показала мені свої авторські вірші, які також вміщені в цю роботу;написала власноруч частинку історії школи, яку вона прожила разом з іншими вчителями. Тож до Вашої уваги історія школи у спогадах Хлівної Віри Олександрівни.

В Ульяновскую райцентровскую школу №2 я попала в 1984 году уже сформировавшимся, зрелым педагогом, за плечами котрого были годы работы в Ярославской (Россия), Кировоградской областях,  в частности Гайворонского и Ульяновського районов Украины. В Ульяновском районе работала в Новоселицкой СШ, Ульяновской СШ №1. Не скрою, что мнение учителей района в отношении Ульяновской СШ №2 было разное.

Когда я пришла в эту школу, директором которой был в то время Томашевский Валентин Владимирович, меня встретил колектив учителей, в котором были в основном педагоги старшого и среднего поколения, молодежи было совсем мало, всего несколько человек.

Людей, с которами мне посчастливилось работать, уже нет, но светлая память о них до сих пор живет в моем сердце. Это были люди, глубокоосознавшие свое место в обществе, фанатично преданные своему делу, котрому они служили. Словом, они были истинными учителями, за плечами которых, особенно у людей старшого поколения, был огромный жизненный опыт. Многие из них прошли сурове будни войны, многие были на фронте. У них можно многому было поучиться, несмотря на то, что я сама была далеко не новичком в учительской работе.

Вот имена тех людей, с которыми мне посчастливилось работать: с одними год или два, с другими несколько лет, с третьими долгие годы, которые оставили какой-то свой след в истории нашей райцентровской школы.

Черныш Владимир Филиппович – учитель истории, большой ее знаток и почитатель, педагог, безконечно влюбленный в свой предмет, человек многогранный, интересовавшийся всеми проявленими общественной жизни, бессменный политинформатор.

Козарчук Мария Васильевна – учитель руського языка и литературы, хороший предметник, интеллигентный, умняй собеседник, на место которого я пришла в эту школу.

Сокирко Надежда Игнатьевна – биолог по образованию, отвечала за все пришкольные дилянки, цветники. Под ее умелыми руками школа была окружена цветниками и клумбами. Хороший воспитатель, веселый и жизнерадостный человек.

Бажатарник Лука Давыдович – учитель украинского языка и литературы, многознающий человек.

Дрозденко Дмитрий Маркович – учитель украинского языка и литературы, остороумный, знаючий украинский фольклор.

Смерецкий Петро Леонтьевич – физик, в то время работавший лаборантом.

ЧерниенкоАндрей Павлович – учитель физики, на первый взгляд суровый, а внутренне мягкий и отзывчивый человек, хорошо знавший свой предмет.

Шаманская Лидия Карповна – учитель украинского языка и литературы, энергичная, живая, вселяющая веру в своих  учеников.

Батурская Ванда Мартьяновна – учитель руського языка и литературы, эрудированный, прекрасно разбирающийся в людях педагог, энергичный, жизнерадостный, жизнелюбивый человек, заряжавший весь колектив оптимизмом и весельем.

Елена Степановна – учитель украинского языка и литературы. Добрейшей души человек, безконечно любивший своїх учеников.

Мельник КлавдияУстимовна – учитель географии, энергичный, уверенный в своїх действиях педагог, веселый и жизнерадостный человек, умелый организатор, бывший інспектор РайОНО.

Субота Миколай Иванович – учитель физики, знавший и любивший свой предмет, строгий и умняй начальник, заведующий  РайОНО.

Полищук Валентина Яковлевна – учитель математики, прекрасный классный руководитель, педагог, который со своими питомцами объехал пол СССР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хоча Віра Олександрівна і не була класним керівником цього класу, але випускники багатьох випусків постійно запрошують її на ювілейні зустрічі.

Вот из таких ярких, неординарних состоял педколлектив, в который я пришла работать в 1984 учебном году.

Из педагогв, которых не стало в последнее десятилетие, мне бы хотілось отметить двоих,которые в жизни школы каждый по-своему оставил свой след.

Хливный Николай Павлович – по образованию математик, физик, в школе №2 преподавал уроки трудового обучения. Умный, эрудированный, мастер «золотые руки». Оборудовал кабинет русского языка средствами ТСН, сделав его одним из лучших кабинетов района и области, в котором часто проходили районные и школьные методобъединения и уроки. Также переоборудовал кабинеты в Новоселицкой СШ и школе №1.

Менчинков Владимир Викторович – учитель физики и информатики, любящий и знающийсвой предмет, хороший организаторученического и учительського коллектива. Долгиегодыработавший директором школы №2. Прекрасный, умный, воспитанный, интеллигентныйчеловек, сдержанный в своихчувствах и эмоциях.

Про таких обычноговорят словами великого педагога Сухомлинского: «Сердце, отданноедетям…» А мне быхотелосьеще добавить: «… и людям, и Родине – Украине…»

 

Окрім того, що Віра Олександрівна була вчителем російської мови та світової літератури, класним керівником, вона працювала деякий час ще й педагогом – організатором, заступником директора з виховної роботи, головоюпрофкому. В той період шкільний колектив проводив засідання “круглого столу”, “капусники”, відкриття окремих презентаційних класів, церемонії щодо відкриття пам’ятників, аукціони (в 90-і роки) та багато інших культурних заходів.

 

 

 

 

 

 

За долгие годы работы в школе я не раз выступала и на собраниях, и на конференциях, и ни одно мероприятие школьного, районного и даже областного масштаба не обходилось без моих стихотворений, сценариев, постановок.

 

Також Віра Олександрівна є поетесою, людиною високого польоту думки. Деякі з її віршів представлені нижче.

Тематика моих стихов довольно разнообразна, потому что меня волнуют все стороны жизни человеческого бытия, и я как автор выражаю свое отношение к жизни именно через свои стихи.

Я не отношусь к тем людям, которые написав несколько удачных строк, бегут в газету, я считаю, что поэзия – это настолько личностное восприятие жизни, настолько субъективное, что выставлять ее напоказ просто невозможно. Поэзия всегда была и будет со мной, она живет во мне, в моей душе, она неразрывна с моей сущностью, с моей жизнью. А она у меня совсем нелегкая, как впрочем, и жизнь каждого человека.

Весна

Весна – такое время года,

Когда в округе – тишина.

Когда ожившая природа

Ждет света, солнца и тепла.

Когда набухнут почки клейко

Когда скворцы кричат кругом,

И пчелы дружною семейкой

Спешат покинуть зимний дом.

А я, проснувшись ранним утром,

Вдруг ощущаю немоту…

Хочу сказать тебе так много,

Но вся сжимаюсь и молчу.

Молчу, хотя душа на крыльях

Встречает жаворонком восход…

Я в этот миг от счастья плачу,

В оконный глядя переплет.

Зимняя ночь

Зимняя ночь опустилась на город,

В комнате тихо, уютно, тепло.

Лишь только изредка голая ветка

Робко постукает лапкой в окно.

Россыпь огней за морозным окошком

Кто-то еще этой ночью не спит.

Может от счастья сияют их окна,

Может от горя их сердце болит.

Вечные спутники счастья и горя,

Вечные странники нашей судьбы.

Может они этой ночью морозной

В гости ко мне на огонь забрели.

Счастье, останься со мной до рассвета,

Горе, уйди за домашний порог.

Чтобы никто, никогда в целом свете

Счастье моё потревожить не мог.

В конце 80-х годов ученики нашей школы ездили в Киев, в Пущу-Водицу, в военный госпиталь с концертом, где залечивали свои раны воины-афганцы.Они обратились ко мне с просьбой, чтобы я для них написаластихотворениео Афганистане.

Афганистан

Вторые сутки бой идет, вторые сутки

Мы измотались до предела, до конца.

Вот если бы вздремнуть, хоть несколько минуток,

Смахнуть соленый пот с усталого лица.

Нам не до отдыха ни жарким днем, ни ночью.

Приказ комбата краток и суров:

«Взять высоту. Душманов выбить. Точка.

Освободить афганское село».

Свинцовый дождь буравит землю градом.

Вросли мы в камни на той выжженной земле.

Горячий автомат мой друг в руках сжимает,

Смертельная усталость на его лице.

Кого еще мы потеряем этой ночью

Не знаем мы, не будем ворожить.

Солдатская судьба проста как в нашей клятве строчка.

Гадать не будем – до рассвета бы дожить.

Комбат наш бой ведет упрямо и умело,

Ребята все – орлы, как на подбор.

Всех дома ждут: семья, девчонка, мама.

Смертельный бой кипит среди афганских гор.

Вот еще одно стихотворение, написанное по просьбе одной мамы, обратившейся ко мне. На школьном вечере, посвященном дню 8 Марта, юноши получили задание – признаться своей девушке в любви. Мама сказала, что это все действие будет происходить под мелодию песни Алсу «Зимний сон». А сын будет одет в костюм юного художника.

Слова любви я говорю впервые,

И для тебя одной их повторю

Возможно, что они тебе покажутся смешными,

Но я тебя так трепетно люблю.

Смотрю я на мольберт, а вижу лишь тебя,

Твой взгляд, твои глаза, твою улыбку

Готов я подвиг совершить ради тебя,

Простить малейшую твою ошибку.

Я для тебя переплыву моря и океаны

Я неприступные вершины покорю,

И даже звезды с неба для тебя достану

Найду цветы в заснеженном лесу.

Нет, я не сон, увиденный тобою,

К тебе приду – ты только позови…

И в знак того, что я реально существую,

Прими стихи мои и сердце, полное любви.

На протяжении нашей жизни нас интересуют вопросы человеческой сущности, нашей личности, что мы из себя представляем как люди? Состоялись ли мы в нашей жизни.

Почему?

Вот почему так получается?

О чем мечтаешь – не сбывается.

Чего не хочешь – сразу сбудется!

Ничто не минет, не забудется.

Пора приходит – мы влюбляемся.

Проходит жизнь – мы удивляемся:

Как мало прожито?

Как много сказано!

Как в жизни всё взаимосвязано.

Взаимосвязано, предрасположено.

Как наперед узнать, что нам положено.

Что есть добро? Творил ли ты его?

И отвечал ли ты добром на зло?

Что сделал доброго, то не забудется!

В делах детей твоих все это сбудется.

Добром откликнется, добром вспомянется.

В сердцах людских навек останется!

Ульяновка

Среди полей, раскинувшись привольно,

Ты утопаешь в зелени садов,

И жизнь твоя течет размеренно, спокойно,

Без бурных потрясений и тревог.

Как будто внешне ничего не изменилось

За несколько десятков этих лет…

И только с горькой грустью замечаешь,

Как много тех людей, которых с нами нет.

Здесь все свое родное и святое,

Здесь много мною пережитых лет,

Здесь жизнь моя прошла,

Подкралась тихо старость,

И молодость оставила свой след.

Здесь воздух твой, настоянный на травах,

Вдыхаешь, как целительный бальзам.

Здесь голосистый хор солистов величавых

Восход встречает солнце по утрам.

Здесь выросли и возмужали дети,

И собственные дети, и ученики.

За судьбы их, мы взрослые, всегда в ответе,

Хотя давно уже родители они.

И где б я ни была, откуда ни верталась

К тебе, Ульяновка, рвались и сердце и душа.

Не мачехой, а матерью родной

Всегда радушно ты встречала

Вторая родина, Ульяновка моя!

А ось ще один вірш, присвячений одному з випускних класів Віри Олександрівни.

Вспоминаю тот сейчас далекий год

Лица ваши юные такие,

Вас, мальчишек, в новеньких костюмах,

Девочек, одетых в платья выпускные.

Кажется, всё это было так недавно,

А уж 20 лет с тех пор прошло,

Позабыты ваши школьные романы,

Время с той поры так много весен унесло.

С пожелтевших карточек альбомных,

Смотрит ваша юность свысока

Ещё не знаком ей жизни горький опыт,

Верится ещё в счастливые года.

Вот сегодня собрались на встречу

Как будто бы и не было тех долгих лет.

Перед вами школа вновь раскрыла двери

Ели и берёзы шлют вам свой привет!

Слезы светлой радости, улыбки и объятья,

Вы в «сегодняшних» едва ль узнаете друг друга,

А для нас вы те же юные ребята,

Время вас лишь только внешне изменило.

Ваша юность снова повторится,

Но уже на верхнем новом вираже,

В ваших детях, внуках – и так будет длиться…

Пока длится жизнь на матушке Земле!

Після отриманої інформації я запитала у Віри Олександрівни, чи не пам’ятає вона смішні випадки чи цікавіісторії з школи. Деякі з них вона в захваті мені розповіла.

Как то раз у меня был первый урок в новом классе. Я по привычке спрашивала имена и фамилии учеников. И тут один мальчик поднялся и сказал, что его зовут Петя Великий. Я сказала: "Ну да, нам тут только Екатерины I не хватает." Я не поверила в то, что это его так действитель нозовут, подумала, он что прикалывается или фантазирует. Но потом поняла что ошиблась, а мальчика действительнозовут Петя Великий.

Зі спогадів ХлівноїВіри Олександрівни- педагога із сорокарічним стажем роботи, вчителя російської мови та світової літератури

2.Моє враження від зустрічі

Хочу сказати, що коли я йшла на цю зустріч з вчителем-пенсіонером, я не знала, що мене очікує. Коли ж переді мною постала людина високоосвічена, інтелігентна, талановита, добра душею та щира серцем, я одразу ж видихнула з полегшенням. З того моменту я зрозуміла, що мені цей проект вдасться, і саме з того моменту він і почав мені подобатись. Мене, зовсім незнайому людину, Віра Олександрівна не лише впустила в дім, а й надала всю необхідну інформацію, та навіть фотоальбом. І цим я їй дуже вдячна. Бажаю їй міцного здоров’я, щастя, творчих злетів та побільше вдячних учнів.

Мой педколлектив. 1994 год

Мой педколлектив. 1997 год

Матеріали підготувала учениця 11-А класу Данильченко Олена Сергіївна

Травень 2015 р.
Седляр Марія Іванівна

 Учитель російської мови, української мови та літератури.

Спомин душі…

Ніхто не забутий,

ніщо не забуто…

Через роки, десятиліття не забувається те сокровенне, що близьке не тільки моєму серцю, а й серцям учителів і учням нашої школи 1984,1985роки.

Ці роки пам*ятно тим, що  вся країна, від малого до найстарішого, готувалася гідно зустріти сорокаріччя Великої Перемоги радянського народу над гітлерівською фашистською навалою в 1941 – 1945 роки.

Девізом життя були слова Роберта Пождественського:

Люди, проклянімо війну, убиймо війну!

В горлі стримаймо сльози!

Пам’яті загиблих будьмо достойні.

Високий дух патріотизму, повага і пошана до захисників Батьківщини, мир, упевненість у завтрашньому дні витав над кожним, кожне серце відчувало, якою ціною завойована свобода, спокій…

Скільки у школі було проведено лінійок, конкурсів строю й пісні: учні, одягнені у  військову форму  проходили чітким кроком у супроводі пісні, яку виконували самі, пісні, що окриляла думати відчувати красу серцем і душею.

Як світилися дитячі оченята, коли у школу з’їхалися на  зустріч жителя нашого району, учасники Великої  Вітчизняної війни, й запрошені, які визволяли нашу Ульяновщину від  німецького нашестя.

Це була зустріч захисників Вітчизни, зустріч – єднання кількох поколінь…

Старшокласники разом з класними керівниками Поліщук Валентиною Яківною, Мельник Клавдією Устимівною,Безп*ятою  Ларисою Анатоліївною, Доценко Галиною Іванівною, Яблонською Вікторією Вікторівною оформили  рекреацію  другого поверху, розмістивши фотодокументи – свідчення, як визволяли країну від агресора гітлеровської Німеччини.

Це був незабутній травень 1985 року.

03 травня… Вечірні години… Грає духовний оркестр  військово  - патріотичні мелодії… За заквітчаними весняним різнобарв’ям гіллям столиками поруч сидять учні школи і учасники війни, захисники миру…

Упевнена: у молодого покоління, юного покоління, такі позакласні заходи закарбовані в пам’яті назавжди.

Розповіді – спогади, пісня, душевні розмови, єднання душі.., сльози на очах, хвилина мовчання..,вручення подарків тим, чия юність пропахла димом пожеж, потом і кров’ю

загиблих співвітчизників..,горем людським, сирітством дітей, матерів, війною.., похоронками і похоронам…

На згадку про зустріч, подяка за подвиги – квіти, листівки подарунки, автографи фотографії.

До ювілейного свята Дня Перемоги готувалися старанно учнівський, батьківський, учителівський колективи школи. Скільки фантазії, видумки, уміння й любові було вкладено у виготовлення сувенірів для учасників Великої Вітчизняної війни! На шкільному конкурсі переможцями було визнано учнів і батьків класу керівником якої була Безп*ята  Лариса Анатолівна.

Ці сувеніри  були відібрані як подарунки людині – легенді, військовому льотчику Кожедубу  Івану, тричі  Герою  Радянського Союзу чиє ім’я  носила піонерська організація нашої школи.

На зустріч з соколом – героєм, Героєм честі і облесності, мужності і героїзму, відваги і скромності, справжньою людиною в м. Кіровоград, у вище льотне училище, делегували кращих  активістів школи, успішних у навчанні, гордість школи: Поліщук Галину, Циганця Юрія, Муху Олену, Івахнюк Ірину,  Седляра Віктора,Петрика Юрія, старшу піонервожату школи Гладик – Смілянець Альону Петрівну, Седляра Марію Іванівну         (організатора  позакласної і позашкільної  роботи.)

Скільки радості було  в очах Івана Кожедуба, коли розповіли йому про добрі вчинки й справи піонерської дружини, яка насить його ім’я.

Не вірилося, що  поряд Людина, яких одиниці, Людина яка повсякчас перемагала, нищила в небі фашистські бомбардувальники.

А на згадку вручили сувеніри. Кожен він поцілував і притулив до свого серця. Cувенірів було багато, частину взяв собі, а інші передав у Всесоюзний музей Великої   Вітчизняної війни в Москві. 

Цього року відзначаємо 70 років від Дня Перемоги у Великій Вітчизняній…

На  превеликий жаль, на невимовний біль, в Україні війна російського путінського агресора, необ*явлена, гібридна. Гинуть сини Божі…

А чи любимо ми нашу Україну ?! А чи шануємо пам'ять Героїв?! Пишу це все для того, щоб у душах посіяти, пробудити український дух, дух свободи, дух гідності, який був притаманний нашим предкам упродовж багатьох століть.

Вивчімо творчість  Шевченка, виконаймо його заповіт:

Борімося – поборемо…

І оживе наша слава – слава Україні.

Зі спогадів  Седляр  Марії  Іванівни.

Зі спогадів    учениці 11 – Б класу 

Копієвської Тетяни.

Зі школою пов’язані найкращі спогади. Друзі, спільні походи в музеї, свята урочисті лінійки. Але найбільше мені запам’ятався найбільше наш класний керівник – Седляр Марія Іванівна. Вона для нас була другом, порадником, терплячим наставником.

Коли ми тільки познайомилися з нею, я відразу зрозуміла, що ми подружимося. Вона сварилась і хвалила справедливо: у неї не було любимчиків.

Марія Іванівна часто нам повторювала: «Вчися, порожня голова міркувати не може».

Ще вона часто говорила «Не відповідай злом на зло. Хочеш щоб тобі допомогли, допоможи сам». Вона бачила у нас особистостей, допомагала розібратися в житті, не боятися труднощів, нести відповідальність за себе, сім'ю, Батьківщину.

Марія Іванівна мала головні якості вчителя – терпіння. Між нами в класі бували конфлікти, іноді ми приходили до школи з поганим настроєм. Але Марія Іванівна  завжди була стримана, терпляча, тактовна, вміла почекати і підтримати нас. Ми зустрічаємось з нею щодня  на уроках, під час класних годин і шкільних заходів. Після уроків вона часто затримувалася, щоб вирішити якісь питання. Їй можна було зателефонувати в будь – який час, якщо щось сталось. Вона для нас не шкодувала ні часу, ані своїх сил. Марія Іванівна  не просто вчитель, а Учитель з великої літери.

Матеріали підготувала учениця 11-Б кл.

Мацола Анастасія.

 2015р.

Буй Юлія Федорівна

Учитель української мови та літертури.

В Ульяновську СШ №2 я прийшла працювати  на початку   80-х років минулого століття.

 Дуже хвилювалася, бо була перерва у викладацькій діяльності. Тим паче, що в цій школі працювали такі «аси» педагогічної справи як Батурська В.М., Яблонська В.В., Говорун Р.І.,Щербина Т.І. та інші. Але мене прийняли в колективі дуже доброзичливо.

Моїм наставником була вчитель-філолог Кравченко Олена Степанівна, доброї душі людина.

Зразу ж доручили кл. керівництво у 4-а класі і 29 год. Було дуже важко, та завдяки молодості справилася зі всім.

Хочу відмітити, що на той час у школі було багато проблем, більш господарських. Опалювальна система не забезпечувала тепловий режим у приміщенні, ремонти в школі проводилися за рахунок батьків. Директором був Томашевський В.В.  Сильний як фахівець з географії, та слабкий у господарських справах. Після трагедії з одним учнем, його зняли з директорства . На заміну В.В. Томашевському прийшов молодий, енергійний і дуже амбіційний Квашук Д.А. Завучем стала Щербина Т.І. Мене на той час вибрали секретарем партійної організації , І почалося бурхливе життя як серед учнів так і серед учителів.

Нові ідеї, нові починання. Поїздки за досвідом в різні школи і запровадження нових починань. Цікаві вечори, зустрічі, «круглі столи», інші цікаві заходи.                                           Було цікаво,весело,захоплююче.

Діти листувалися з учнями братніх союзних республік, їздили до них у гості. Потім ми їх зустрічали у себе. А в яких чудових місцях побували наші діти, проводили екскурсії по всьому Радянському Союзі!  Залишилися тільки згадки та фотографії.

Дев’яності  принесли нову хвилю піднесення  у зв’язку з незалежністю України. Розпочалися демократичні перетворення в суспільстві майже в усіх сферах життя. Демократизація захопила і школи.  Але, на мою думку, до неї треба було готувати учнів, бо  в невмілих руках демократизація  переходить в анархію. Колективи стають некерованими, слабшає дисципліна.

У 1990 р. я стала класним керівником 5-Б класу, який вела Ольга Кузьмівна Корсун.

У класі було 32 учні. Пропрацювала з ними до випуску 1998р. Називала їх найкращими дітьми. У мене вже був перед пенсійний вік, тому я не планувала брати новий клас. Та мене знову умовили взяти. Ще довела їх до 9-го кл., а далі вже віддала на інші руки. І все ж випуск 1998р. був найкращим. Де які інтелектуальні конкурси, змагання, КВК , завжди перемагали. Педагоги довго їх ставили іншим учням в приклад. А які чудові виховні години ми проводили, вечори відпочинку, трудові десанти.  Ще трохи попрацювала після виходу на пенсію. На заслужений відпочинок пішла 1листопада 2006 року.

Зі спогадів Буй Ю.Ф.

Вересень 2000 року… На дворі терпко пахне осінню. Стихлися звучні пташині голоси. Але сонце все ще розливає над землею надзвичайну благодать, лоскочучи променями останні спалахи айстр, жоржин та чорнобривців, в яких потонула велична споруда – наша друга школа. Виблискує красуня великими вікнами,  манить просторими класами, скликає малиновим дзвоном  школярів-трударів. І вони, веселі та життєрадісні, стікаються гомінкими струмочками до її порогу з усіх куточків нашого міста, щоб впевнено крокувати країною знань, відчути тепло і підтримку вчителів, зустріти привітні посмішки друзів – однокласників. Ми невпевнено йдемо в 5-ий клас, нас зустрічає класний керівник Буй Юлія Федорівна. П’ять років Юлія Федорівна вела нас стежинкою знань. Вона уміло організувала класне життя, виховала у нас чудові якості: охайність, стриманість, відповідальність. Позакласні вечори, які проводила наш класний керівник запам’яталися на все життя…

Юлія Федорівна – відповідальна розуміюча людина, розсудливий та вмілий керівник, якому саме завдячую не тільки тими глибокими знаннями, що черпала з навчальних занять але й значним духовним багажем,  який в свою чергу став основою мого суспільного життя. Пройшли роки, я вже 8 років, як закінчила школу, але завжди в моїй пам’яті  залишаться мій класний керівник і неповторні роки мого дитинства.  

Зі спогадів випускниці 2006 року Ульяновської загальноосвітньої школи I-III ступенів №2 Футоран Ірини Миколаївни

Матеріали підготувала

учениця 11-Б кл. Наумук Тетяна

2015 р.

Галина Іванівна Доценко

вчитель англійської мови

заступник директора з виховної роботи

1966 рік -я прийшла працювати  у школу  №2. Вся моя молодість та зрілість пройшли у цій  школі. Зустрів мене  директор  Вайсбейн  Зеновій Самійлович. Дуже розумний, мудрий, грамотний чоловік.  Людина вічлива, дружелюбна. Мої  найкращі спогади про нього.

Для мене,школа №2-це все моє життя. За період,який я працювала у школі була багато часу  завучем виховної роботи.  Працювала учителем  англійської мови.Це мені дуже подобалося. Усі свої знання я старалася викласти своїм учням!

Разом зі школою переживала всі радощі та незгоди. Проводилися різні цікаві заходи.  «Три Що»-збиралися діти,вчителі і доповідали: що зробили? Що робимо? Що будемо робити? Потім староста класу доповідав про діяльність. Також ще була художня самодіяльність «Олімпіада» Учителі разом із дітьми змагалися із школою №1.Грали різні п’єси , співали,танцювали. Це було дуже цікаво та захоплююче. Організовували віїздні концерти. Тобто їздили по різним містам та селам. Влаштовували новорічні карнавали. Приймали участь усі: і вчителі, і діти,директор та завуч. На той час директором був Квашук, а завучем Щербина. Учительський колектив був досить здружений і завжди допомагали один одному!

Проводилися різні екскурсії. Їздили до Москви, Ленінград, Одеса, Канів. Пам’ятаю як у грузовій машині були мати і таким чином їздили по Шевченківських місцях. Це склало на мене незабутнє враження. Першого травня були різні демонстрації. Усі щось готували. Було урочисто,коли приймали у піонери. Усі виходили до пам’ятника Леніна,шикувалися і давали клятву  тримаючись за галстук. Усі люди з подивом дивилися. Це все пройшло через моє серце та душу.

Поїздка до Москви

Місто Канів

Лінгафонний кабінет-кабінет англійської мови 1-ий в області. На учительському столі  стояла апаратура, а в кожної дитини на парті був мікрофон.Це надавало можливість опитувати кожну дитину окремо,щоб не заважати іншим.

Про школу №2 можна говорити і вдень і вночі.Адже ще так багато цікавих моментів можна згадати. В моїй пам’яті залишилися самі яскраві моменти з шкільного життя. Я не шкодую,що так багато років віддала школі,що всю свою молодість залишила там! Школа №2 завжди у моєму серці!

Герб школи

Гімн школи:

Благословенна будь,ти школо рідна,

Зігрій дитячі душі ти теплом.

Ти мудрості й любові нас навчила,

Усе в життя з собою візьмемо.

Це школа номер два,це школа рідна,

Де доброта та честь в ціні завжди.

Ти школа номер два, ти моя вічна,

Навчила Батьківщину берегти.

Ти школо номер два,ти моя вічна,

В моєму серці житимеш завжди.

Благословенна школа номер два,

Зі стін якої у життя пішли,

Поети,лікарі та добрі діти,

Щоб ти гордилась учнями завжди.

Матеріали підготувала учениця 11-Б класу

Швець Анжела

                                                                            2015 рік

Квашук Дмитро Анатолійович

вчитель історії, директор школи, люблячий педагог

8 років щастя

Після довгих вагань давати згоду на посаду директора (це тривало більше місяця) я здався в кінці червня 1986р.

Чому опирався? Не вірив собі, що зможу.Уже на початку липня 1986 року я прийшов до школи.

З допомогою органів влади, а особливо Володимира Савелійовича Клименка, завідуючого РВНО Суботи Миколи Івановича, мені вдалося за короткий термін повністю поміняти опалювальну систему в школі. Коли педагогічний колектив повернувся після відпустки, практично до зими школа була готовою. Я коли побачив усміхнені від задоволення обличчя колег, то зрозумів, що все у нас буде добре.

Наступні роки це підтвердили. Ми стали єдиним організмом в справі навчального виховання юних співучасників процесів, що відбуваються в школі.

У першому абзаці своїх спогадів я написав «8 років щастя». Такі слова насправді підтверджують відчуття щастя… В ті роки до мене прийшло вперше злиття в єдине відчуття справжньої насолоди від любимої роботи, повної злагоди і благополуччя в родині, певних успіхів від прикладених зусиль у навчанні і роботі (в ті ж роки заочно здобував ще одну спеціальність у педінституті) і чи не найголовніше – відчуття того, що я потрібен тому колективу, куди доля мене кинула. Ось чому моя робота в школі №2 з 1986 по 1994 роки викликає величезне почуття вдячності всім, з ким я жив працюючи – а це весь учнівський та педагогічний колективи.

Я розумію те, що описати всі важливі події життя школи, згадати всіх учнів поіменно і їх характеристик не в мемуарній формі неможливо, тому старатимусь вибірково, що на мою думку є знаковим як для мене, так і для школи.

Пам’ятаю, як мені було приємно 31 серпня 1986 року, коли вся жіноча половина педколективу, стоячи на терасі школи, вболівала  за нас мужиків-педагогів, які з оголеними торсами самотужки стелили свіжий асфальт на подвір’ї школи, готуючи його до завтрашньої урочистої лінійки, присвяченої 1 вересня.

Цей епізод на перший погляд начебто не дуже значущий, але уже в той момент мені стало зрозумілим, що за мною колектив піде не вагаючись. Що пізніше і було підтверджено. Подібне відбувалось і при обладнанні «святилища» школи (так у той час називали «червоний куток») чи оформлення інтер’єру школи. І день (після уроків), і ніч, вихідні і свята – ніхто не відмовлявся від роботи, яка була спрямована на покращення умов перебування дітей у школі. А діти самі бачили таке відношення своїх вчителів до роботи, почали включатись у цей процес. Для підтвердження цього наведу приклад небайдужості дітей до проблем школи: коли виникла ідея зробити харчоблок школи еталоном чистоти та естетичного центру шкільного приміщення, потрібно було замінити прогнилу підлогу на покриття з кольорової крихти, зробити панелі, підбити стелю та інше, то в цю роботу включилися старшокласники під керівництвом Саші Батурінцева. Ми разом з хлопцями ночами шліфували підлогу, таким чином виправляючи браковану роботу «майстрів», яких я був вимушений вигнати не оплативши їм браковану ними роботу. Серед цих легенів були, окрім Саші Батурінцева, Вітя Винник, Ігор Поліщук, Вітя Кондратюк, Юрій Замковий, Валерій Брижан і багато інших.

Згадав причину, через що ми вирішили підбити стелю в залі їдальні. Одного разу до нас у школу завітала делегація Болгарської народної республіки.

 Коли ж  болгари почали уважно вивчати стелю (вона була схожа на складське приміщення для зерна або корівник) мені стало соромно, що ми такі відсталі у цьому плані, тож було прийняте рішення будь-що підбити стелю. А вихід знайшли… у лотках для яєць… Заробили на очищенні кукурудзи в с.Синьки лісоматеріали та зашивку їхніми майстрами стелі дошками, на ці дошки учні і чоловіки-вчителі прибивали розфарбовані лотки для яєць, які щедро нам подарувала заготконтора РайСТ. 

Ось так, рік за роком, ми разом з дітьми перетворювали нашу школу зі звичайної в особливу, у справжній храм дитячої радості з домашнім затишком. Уже в 1988 році про школу знала вся область, адже на 1988-89 н.р. вона уже мала статус опорної школи в Кіровоградській області. Ми старались шукати по всьому Радянському Союзу кращі школи, досвід яких міг допомогти нам бути на передових рубежах навчально-виховної роботи. Наші вчителі молодших класів Валенитина Іванівна Говорун, Надія Іванівна Бурдейна їздили в Москву вивчати досвід заслуженої вчительки Лисенкової; я їздив за досвідом демократизації навчально-виховної роботи до гімназії №17 м. Лисичанське Луганської області, неодноразово їздив до шкіл Івано-Франківської, Київської областей. Багато вчились і в кращих вчителів нашої області. Лише за 1988-92 роки в школі було проведено безліч обласних і районних семінарів.

Багато з того, що бачили в інших – запроваджували в себе. Як от: дні самоуправління, спільні оперативні наради «три що» (що планували, що зробили, що треба; до речі «три що» – це наше власне ноу-хау).

Я ще зараз з гордістю згадую, яку виважену, продуману та оригінальну організаційну роботу проводили Олена Черток (завуч) та Саша Батурінцев (директор) у перший наш День Самоуправління.

Не знаю за весь педколектив, але основна його частина для себе взяла дуже вагомий урок як з відношення до цього їхніх вихованців так і вдосконалення власної методики навчально-виховного процесу. Для всіх нас це був фурор. Ми такого не чекали.

Коли педагогічний колектив, спільно з учнівським вирішили ввести в школі 5-денний тиждень навчання (ми були одними із перших в Україні), нас страхали чиновники від освіти, що мовляв це дурниця, але ми вистояли… І ось результат – нині всі освітні шкільні заклади України на 5-денці.

Нині, як ніколи раніше, волонтерство не було таким актуальним і необхідним. Зараз без волонтерів нашим бійцям Збройних Сил і добровільним батальйонам було б дуже сутужно у боротьбі з російськими агресорами, проросійськими сепаратистами та криміналітетом з Донбасу. А в кінці 80-х років волонтерство не було популярним.  Але вже навіть тоді, в нашій школі у когось зародилась думка допомагати нужденним. В 1988 році у Пущі Водиці під Києвом знаходились на лікуванні та на реабілітації воїни-афганці. І ось рішення оперативки «Три що»: поїхати до воїнів з концертом і завезти для них смаколиків та технічні засоби відтворення пісень і ін.

Вирішили – зробили. Склали концертну  (спільної дітей та учителів) бригаду, купили 1 програвач, 2 магнітофони (за зібрані та зароблені кошти), напекли печива, пиріжків і гайда автобусом на Пущу Водицю. Скільки було приємних хвилин як для учнів так і для вояків. А іншого разу зібрали гостинців не менше 0,2 тони і повезли до м. Кіровограду в багатодітну сім’ю, в якій мати, народжуючи 11-у дитину, померла.

Або, створивши цех по пошиттю постільної білизни, учні школи на чолі з Вікторією Вікторівною Яблонською заробили гроші, а за них кормили безкоштовно в шкільній їдальні більше 60 учнів з малозабезпечених сімей та навіть надавали матеріальну допомогу малозабезпеченим громадянам міста.

Наші уроки здоров’я довго ще згадуватимуть випускники школи. Як ми щоранку бігали всією школою на чолі з Володимиром Григоровичем Говоруном, а щовівторка після 2-х уроків каталися на лижах і санках на «скалках».

Мені здається, що я занадто захопився писаниною про наші позаурочні звершення, але це не значить, що навчальному процесу ми приділяли менше уваги. Навпаки, така організація роботи учнівського колективу приносила певні успіхи і в навчальному процесі. Були в нас і медалісти, і переможці олімпіад, а кількість тих, хто поступав до вишів з кожним роком зростала.

Пам’ятаю дуже добре 11-Б клас, де була класним керівником Валентина Яківна Поліщук. Майже 95% випускників цього класу отримали вищу освіту і всі мають певні успіхи в житті.

Я ніколи не забуду відданості моїх колег, з якими пліч-о-пліч творили школу майбутнього. Я вдячний долі, що звела мене з Батурською Вандою Мар’янівною, Яблонською Вікторією Вікторівною, Говорун Валентиною Іванівною, Кравченко Оленою Степанівною, Чернишом Володимиром Пилиповичем, Горобцем Володимиром Артемовичем, Хлівним Миколою Павловичем, Батурінцевою Тамарою Іванівною – які нині уже покійні. Вічна їм пам’ять!

Я завдячую корифеям педагогічної праці школи №2 Доценко Галині Іванівні, Щербині Тамарі Іванівні, Суботі Надії Матвіївні, Томашевському Валентину Володимировичу, Безп’ятій Ларисі Анатоліївні, Говоруну Володимиру Григоровичу, Остапчук Надії Григорівні, Хлівній Вірі Олександрівні, Михальченко Олені Дмитровні, Корсун Ользі Кузьмінівні, Христич Олені Юхимівні. Мені дуже приємно було працювати з молодими колегами школи. З величезним задоволення згадую Денисову (Смілянець)Людмилу Володимирівну, яка була взірцем для всієї школи у питаннях естетики, Гончара Григорія Дмитровича, Фаюк Наталю Дмитрівну, Бойченко Василя Миколайовича, Бурбан Раїсу Олександрівну, Зеленяк Людмилу Дмитрівну, Підвисоцьку Ольгу Іванівну, Загальську Ірину Петрівну, Мороза Олександра Миколайовича, Шквиру Галину Федорівну, Горобець Тетяну Олексіївну, всіх студентів-практикантів істориків Кіровоградського педіну. 

Я щиро вдячний керівнику нашого фольклорного колективу, вчителю народознавства Яремчуку Володимиру Петровичу, який в 1992 році став переможцем обласного фестивалю дитячих фольклорних колективів. Згадую добрим словом молодих вчителів, які хоча і недовго, але добросовісно працювали.

Не можу я оминути ім’я людини, яка силою свого таланту, умінь і навичок зуміла впродовж багатьох років створювати в школі нормальний тепловий режим. Завдяки йому ми ніколи в школі не мерзли. Це робітник, кочегар Качур Михайло Дмитрович.   

В 1994 році педагогічний колектив висунув мою кандидатуру на вибори голови районної ради. Завдяки надзвичайній агітаційній роботі колег, я переміг на виборах. Потім, через кілька місяців роботи на високій посаді в районі я зрозумів, що через значну розруху та нестабільність у державі я не зможу змінити життя людей в районі на краще. І вже через 2 роки я дуже жалів, що залишив школу. Там я більше приніс користь дітям. Але потяг уже поїхав і 3,5 роки життя і роботи на державній службі частково поміняли мій світогляд. Зрозумівши, що вже з такими переконаннями з дітьми не зможу працювати, тим більше вчити їх історії сучасної – я вирішив залишити педагогічну роботу (про що і тепер ще жалкую).

Ось і все! Щастя і Вам!

P.S.Дуже хочеться розказати ще про один дуже важливий момент з життя учнівського колективу. В 1989 році під керівництвом голови ради піонерської дружини (тепер це вже мабуть голова шкільного парламенту) Осієвської Валентини Валеріївни (нині вона має вчений ступінь кандидата наук, а може вже і доктор) у нашій школі був створений продовольчий загін, який своїми руками створював зимовий запас картоплі для харчування дітей у школі. Ми брали 9 вуличок у лісі, садили там картоплю, в потрібний момент оселялись в лісі табором, доглядали і обробляли картоплю, а потім збирали восени урожай. Ми спеціально для цього і свій погріб у школі викопали. Про наш продзагін знала вся Україна і не лише. Ось так!..

P.S.-2. Дозволю собі висловити побажання ініціаторам та організаторам прекрасної акції створення часопису з історії школи №2.

По-перше, якщо цю акцію залишити незавершеною (не оформити її підсумковим альбомом, виставкою чи іншим способом), то не слід і розпочинати.

По-друге, оформлений (закінчений) альбом, атлас, альманах (як завгодно) повинен зберігатися в школі як святиня і щорічно поповнюватись новими екстра важливими фактами життя школи.

По-третє, за стилем оформлення альбому чи чогось іншого з цією темою, звертатись чи консультуватись треба до спеціалістів (художники, видавці, поліграфісти, мистецтвознавці). 

Зі спогадів Квашука Дмитра Анатолійовича – директора школи, вчителя історії, люблячого педагога.

2.Моє враження від зустрічі

На мою думку, цей проект є важливою частинкою у відтворенні історії нашої школи. Я погоджуюсь зі словами Дмитра Анатолійовича, адже історія минулого - дійсно важлива складова нашого майбутнього. Це було б чудово, аби в нас була така  традиція ведення біографії школи, адже вчителі та учні – основні її творці. Я щиро дякую Вірі Олександрівні та Дмитру Анатолійовичу за те, що допомогли мені у створенні цього проекту та надали потрібну інформацію.

Матеріали підготувала учениця 11-А класу

Данильченко Олена Сергіївна

Травень 2015 р.

Менчій Тетяна Мусіївна

вчителька російської мови та літератури

 «Вчитель російської мови і літератури. Вона вчила нас не лише грамотності в написанні текстів російською чи вільного читання творів російських письменників. Вона навчала нас розпізнавати добро і зло, щирість і підступність, багатство душі та духовну убогість. Вона навчила нас пізнавати самих себе, привчала мислити, аналізувати життєві ситуації, бути співчутливими до чужого горя, уважними до слабких і немічних, милосердними до тих,хто потребує допомоги. Тетяна Мусіївна не говорила “високих” і “величних” слів, вона навчала нас на прикладах літературних героїв із творів «Тимур і його команда», «Герой нашого часу», «Війна і мир» та інших. На дітей Тетяна Мусіївна ніколи не сварилась і не підвищувала голосу, але на перервах перед її уроками всі стояли з підручниками – готувались до уроку(повторювали навіть ті, хто все вивчив на пам’ять). Вона вчила нас розуміти протилежну точку зору, сперечатися, шукати шляхи вирішення складних ситуацій, співчувати та співпереживати. У кожній дитині вона бачила насамперед людину, а потім – учня. Разом з літературними героями подорожували по різних країнах, разом з ними брали участь у різних пригодах, здійснювали героїчні подвиги і вчинки. Тетяна Мусіївна запам’яталась нам, як гарна, розумна, лагідна, добра і водночас строга, вимоглива та серйозна.  Як прекрасно і точно названо вчительку в поезії А. Малишка. Дійсно, як ранкова зоря дарує радість нового дня, так і вчитель дарує дітям щоденну радість пізнання світу, кожного дня будує з учнів Людину. Часто на уроках Тетяна Мусіївна наводила нам такі приклади з життя, що змушували нас бути добрішими, уважнішими і милосерднішими до людей. Якби таких людей було більше, то менше було б негідників, злочинців та байдужих. Від своїх товаришів я чула тільки схвальні відгуки про Тетяну Мусіївну. Ми любимо нашу Вчительку! Бажаємо їй миру, спокою, здоров’я, щастя, довгого віку, вдячних учнів, всього самого найкращого!»

Зі спогадів учениці Мінченкової В. Л.

Матеріали підготувала учениця 11-Б класу

 Паскаль Вероніка

2015 рік

МАКСЮТЕНКО ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

Вчитель початкових класів.

                                                                                                                                            Доля мені надала можливість працювати в Ульяновській ЗОШ №2 з 1985-1996.         Я працювала з прекрасними людьми,педагогами високого рівня кваліфікації , під керівництвом директора школи – Квашука Дмитра Анатолійовича та заступника директора школи по навчально-виховній роботі Остапчук Надії Григорівни.

         З 1985 по 1989 роки я працювала вихователем групи продовженого дня.Мене завжди супроводжували  вчителі-наставники Корсун Ольга Кузьмівна, Кислиця Марія Мифодіївна, Томашевський Валентин Володимирович, Скрипник Галина Василівна, Це вчителі-фахівці своєї справи, в яких я вчилася майстерності педагога, які завжди готові були прийти на допомогу.                                                                                                 Директор школи- Квашук Дмитро Анатолійовия, цілодобово знаходився в школі, щоб разом з колективом,забезпечити дітям тепло батьківської оселі, душевний спокій та затишок шкільного життя. Школа з кожним днем перероджувалася в країну чудес. Дирекція школи не лише тільки думала про учнів , а й про дозвілля вчителів. Серед педагогічного колективу щомісяця відбувалися вечорниці. Був створений вчительський хор під керівництвом Данильченка Віктора Юхимовича. Життя кипіло…

         В продовж  наступних років з 1989-1996рік працювала вчителем початкових класів. Серед вчителів початкової ланки проходили конкурси «Кращий за професією». Вчителі мали змогу удосконалюватись, поділитися своїм досвідом з іншими фахівцями та навчитись чужого  від інших педагогічних працівників.

         За роки праці на посаді вчителя початкових класів у мене було  2 випуски. Я завжди старалася бачити в кожному учневі індивідуальність, неповторну особистість.  Свою роботу я любила. Якщо в мене не все складалось так як того дуже хотілося , я старалась знайти інший шлях, який міг би допомогти  дитині зрозуміти незрозуміле. В цьому я бачила свою працю, свій результат, коли в дитини очі світилися від радості, я раділа разом з нею, а коли траплялось навпаки  то сумувала разом з своїми  любими дітьми і завжди старалась допомогти чим могла.

Матеріали підготувала  учениця 11-А класу Фаюк  Валентина

                                                          2015 р 

Шквира Галина Федорівна

Вчитель фізичної культури і класний керівник 11Б класу

Педагогічну діяльність в Ульяновській ЗОШ №2 розпочала 1 вересня 1986 року.

Директором на той час був Квашук Д.А. ,вимогливий,доброзичливий, ініціативний. Багато працював сам і зрозуміло активізував педагогічний колектив до праці. Був в постійному пошуку інноваційних технологій. Педагогічний колектив був дружній. Серед колег найбільш запам`ятались такі яскраві особистості як: Щербина Т.І., Безп~ята Л.А., Говорун В.І., Батурська В.М., Седляр М.І., Доценко Г.І. та багто інших.

Дуже хочеться розповісти про чудове , позитивне подружжя , яке працювало в нас в школі в 90-ті. Це - Чеперис Сергій Павлович – вчитель трудового навчання , та Чеперис Марина Михайлівна – вчитель історії та правознавства , яка працювала заступником директора  по навчальній частині. Саме в ній Щербина Тамара Іванівна побачила ту яскраву особистість, яка може досконало організувати роботу педагогічного колективу ( і це дійсно їй вдалося ).

Ми з Мариною Михайлівною працювали класними керівниками на паралелях. Це – людина в постійному пошуку, по-материнськи лагідна, добра. Саме такою її запам’ятали діти , випускники 2002 р. Мої хлопці досі згадують чудесні , змістовні уроки та умілі руки Сергія Павловича .  На його уроках учні працювали творчо та з користю , вони точили макогони, качалки , дощечки…  Вони дякують йому , що навчив їх майструвати. І як згадку про шкільні роки , вони до цих пір зберігають ті вироби , які робили на уроках. За сімейними обставинами вони поїхали на постійне проживання до міста  Черкаси. Було дуже приємно працювати з цими вчителями.
Кілька слів хочеться сказати за бібліотекарів , які працювали в 80-90-ті роки. Це Батурінцева Тамара Іванівна та  Звенигородська Наталія Миколаївна.  Які це творчі особистості! Їх творчості не було меж:  вони вели ляльковий театр , ставили казки, писали дуже цікаві сценарії до свят , виготовляли іграшки,  вели цікаву гурткову роботу , ремонтували книги і т.д.  Одним словом про себе залишили тільки добрі , прихильні та яскраві спогади.

Зрозуміло ,що саме більше, на моє становлення як вчителя  вплинув Говорун Володимир Григорович, колега по фаху. Це мудра, ерудована, знаюча свою справу людина. Зі своєї педагогічної практики важко знайти той рік, де б команди нашої школи не займали призові місця в районній спартакіаді. Останні роки наша школа є переможцем. Це команди з футболу, баскетболу, шахів, тенісу, легкої атлетики. Не будем заглядати в минуле, коли в сьогоденні ми добиваємся чудових результатів. В березні місяці 2015 наша команда дівчат з баскетболу виборола 1 місце в районних змаганнях ЗНЗ. Слід зауважити, що це відбулося вперше за довгі роки, тому всі були безмежно раді цій події.  Дівчата довго та сумлінно готовились до цих змагань та були настроєні на перемогу. І завдяки хорошій підготовці та дружній команді вибороли перемогу. Та й хлопці не пасли задніх, зайняли 2 місце.

Саме дякуючи  дітям, які прагнуть фізичній досконалості ми домагаємось таких результатів.

Моє професійне кредо – прагни, долай, перемагай.

Педагогічне кредо – найкращий вчитель той, хто забуває про те, що він вчитель.

Життєве кредо – шукай, живи , посміхайся ,йди вперед ,не прогинайся.

Моя мета – виховати здорове як в моральному , так і в фізичному плані молоде покоління.

Охоплюють приємні відчуття, коли бачиш співпрацю, готовність та бажання учнів виконувати завдання. Багато яскравих моментів було в житті школи. Найбільше запам`яталась перша атестація.

Людина – єдність тіла, розуму і душі. Тобто життя передбачає гармонійний розвиток і тому без фізичних якостей ніяк не обійтись.

Витри піт солоний із чола,

І трудись забувши про утому,

Й створи в 21 віці планету радості й добра,

Сій красу , любов, тепло,

Щоб щастя на світі більше було.

Я- класний керівник.

Вперше класним керівником була в 1995-1996 н.р.. Виховувати дитину треба було так , щоб їй було добре на світі жити, щоб її світ не топтав, не зкривдив, не знищив, але з іншого боку, щоб вона вміла серед суспільності жити.

Мій досвід, як класного керівника складався з трьох випусків. Кожен з них залишив свій слід у моєму серці.

Праця вчителя і класного керівника завжди дає наснагу, настанову на самоаналіз, саморозвиток.

Вважаю,що людина повинна жити в гармонії з природою. І тому багато організовувалось походів як одноденних так і багатоденних. Учила бачити ,відчувати красу природи і разом з тим берегти її, формувати екологічну культуру.

Проекти:

1. «Озеленення шкільного подвір`я»

2. «Свято без родини – не свято»

3. «Здоровий спосіб життя – це добре»

4. «Інтер`єр класного приміщення»

Людина постійно повинна пізнавати свій світ, свій край. Тому намагалася якомога більше показати дітям  цікавих місць нашої держави, як з патріотичною так і з пізнавальною метою.   Були екскурсії по містах України і не тільки, за такими маршрутами:  

Ульяновка-Вінниця-Шепетівка-Житомир-Почаєво-Ульяновка;

Ульяновка-Почаєво-Львів-Брест-Ульяновка;

Ульяновка-Нова Каховка-Асканія Нова-Алушта-Ялта-Севастополь-Бахчисарай-Ульяновка;

Ульяновка-Київ; Ульяновка-Одеса;Ульяновка-Умань; Ульяновка-Кіровоград; Ульяновка-Моринці-Корсунь- Ульяновка. І  ось в 2014 році в листопаді була 4-х денна поїздка до міста Львова. Мрія відвідати «Вилково» (українська Венеція).

Як класний керівник надаю перевагу вихованню  дитини спільно з сім`єю . Проводжу родинні свята, у яких приймають участь батьки(змагання,конкурси,вікторини). Впевнена в тому ,що в такі моменти краще об`єднуються родини,краще забезпечується духовно-моральний розвиток учнів.Тільки в співпраці вчителя,батьків можна вирішувати проблему розвитку особи школяра. Сухомлинський  О. писав: «В наші дні немає важливішого у сфері виховання , ніж навчити батька й матір виховувати своїх дітей».

В школі працював радіоцентр ,завдяки якому проводились різноманітні об`яви, оповіщення, вітання. Це було здорово!! Тому,що на великих перервах лунала музика або вітання. В якийсь період проводились після третього уроку протягом 60 хвилин рухливі перерви. Де всі діти займались рухливими, спортивними іграми, бігом, стрибками. Поліпшувався фізичний розвиток. Але на мій погляд, як фахівця, одну мету начебто досягли, але не дотримувались гігієнічні вимоги і тому цей досв1д не прижився.

Проводились ранкова гімнастика перед уроками . Цікавості вони набували тоді, коли це проводилось під музичний супровід. Попереду школи в весняно-осінній період, та на перервах в зимовий.

Цікаво проходили щотижневі «Три що?» , де старости класу розповідали про роботу класного колективу і складали план роботи школи на наступний тиждень. Тобто робота органів самоврядування була на високому рівні.

 Систематично вживай бальзам мудрості, коктейль творчості, каву бадьорості, відвар пунктуальності , настій терпимості , екстракт людяності. Приймай зранку та ввечері і будеш вічно молодим ,вчителю!

Така дісталась вже нам робота

Є в ній і радість, та є і турбота

Є Вічний пошук, безсонній ночі,

Та гріють душу, дитячі очі!

Із спогадів вчителя фізичної культури Шквири Галини Федорівни

         Матеріал підготовила учениця 10 класу     

Цикалюк Анна Романівна

                                                 2015 рік

Процько Анатолій Семенович

Людина, яка присвятила все життя розвитку молодого покоління, відкриттю їхніх талантів у спорті, самовираженню особистості юних спортсменів. Про його успіхи в цьому знаєм не тільки ми, а й вся Україна, адже його підопічні неодноразово заявляли про себе на Всеукраїнському рівні.

Розпочав працювати в нашій школі у 1993 році, а до цього багато років працював тренером в Ульяновському ДЮСШ, і тому добре знав весь вчительський колектив.

Досвід тренерських років допомагав у роботі вчителя, Анатолій Семенович добре вмів знайти підхід до учнів, і розкрити весь їхній потенціал.

Найбільша його мрія – це , щоб самі діти почали більше займатися спортом, звертали на це більше уваги і приділяли більше часу, адже у кожного з нас є свої таланти, і розкрити їх – наш головний обов'язок перед собою.

Смілянець Людмила Володимирівна

вчитель обслуговуючої праці

В Ульяновську середню школу №2 я прийшла працювати за рекомендацією райкому комсомолу 30 січня 1987 року на посаду старшої піонервожатої. Зустрів мене директор школи Квашук  Д. А. та заступник директора з виховної роботи Щербина Т. І. Саме під її керівництвом я розпочала свою педагогічну діяльність. А вже з 1 вересня 1987 року працюю вчителем обслуговуючої праці. За всі ці роки викладала предмети «Етика», «Людина і світ», «Креслення», «Основи здоров’я», «Технології». Моїм колегою був вчитель трудового навчання молодий, але вже досить мудрий і творчий Горобець Володимир Артемович.

Завдяки вмілому керівництву директора школи буквально за 2 роки був повністю обладнаний кабінет обслуговуючої праці та зроблено ремонт. Звичайно за таких умов нам з дітьми хотілось працювати, створювати щось нове, цікаве. Так і народився в нашій школі «театр мод». Учні створювали власні моделі,виготовляли їх, а потім демонстрували в школі на вечорах, в будинках культури під час огляду художньою самодіяльності.

Порадником і дизайнером для нас була Батурська Ванда Март’янівна, яка завжди все життя мене підтримувала.

Не можна не згадати Батурінцеву Тамару Іванівну з якою мені в перші роки прийшлось співпрацювати. В той час бібліотека була центром учнівського дозвілля для школярів. А крім того Тамара Іванівна була справжня майстриня по виготовленню подарунків для колег з відходів паперу, виготовленню переплетів (до цього часу зберігаю як пам’ять).

Цікаво було спостерігати коли в школі з’являвся військовий керівник Бойченко Василь Миколайович і учениці швиденько знімали свої прикраси: сережки, персні, ховали манікюри.

Не можу сказати, що мені найбільше запам’яталось, адже кожен день прожитий у школі був цікавим, неповторним, насиченим. Дмитро Анатолійович був справжнім реформатором. За короткий час зумів осучаснити заклад, першими перейшли на 5-тиденку, волонтерська робота (поїздки з подарунками в дитячий будинок, до солдат-афганців в госпіталь..).   В школі працювали талановиті педагоги. Пам’ятаю Сокирко Надія Гнатівна поставила танець «Ати-бати, йшли солдати» і навчила нас вчителів танцювати. А який талановитий дует Фаюк Н. Д. та Максютенко А. А. Не було рівних вчительському вокальному ансамблю. Запам’ятались ретро-вечори та атестація педагогів.

Постійно згадую новорічні карнавали, вечори відпочинку, зустрічі випускників, які організовувала і проводила Доценко Галина Іванівна. А вчителька Математики Безп’ята Лариса Анатоліївна настільки творча особистість, яка завжди вражала і дивувала всіх художніми номерами своїх вихованців.

Коли в школі проходили практику студенти педагогічного університету ім. Винниченка почали проводитись вечори, заходи або козацькі розваги вже на українській мові.

Так поволі школа змінювалася, та й продовжує змінюватися. Час рухається вперед. Діти приходять навчатися різні, то ж і ми мусимо змінювати всій стиль, методи роботи.

За роки роботи у школі випустила три повних випуски учнів. Найбільше, що подобалось дітям – це подорожувати. Ми об’їздили майже всю Західну Україну, Київ, Умань, Канів. Дитячий колектив найбільше згуртовується і дисциплінується саме коли вони далеко від дому.

Перший випуск!

Другий випуск!

Третій випуск!

Ульяновська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 педагогічний та учнівські колективи – це найкращий час мого життя, це найкращі спогади, це ті, хто завжди поруч, а Шквира Галина Федорівна всі роки ділить зі мною і горе, і радість. Моя надійна і вірна подруга.

Загальська Ірина Петрівна

Вчитель української мови та літератури.

Класний керівник 6 класу

Вперше на поріг школи я потрапила у 1986 році. Першими  хто мене зустрів були діти, я добре пам’ятаю цей момент.

Моїми найкращими спогадами є:  екскурсії які я і сама часто проводжу, для того щоб зацікавити чимось дітей, подорожі по різних куточках України, є багато що згадати з тих моментів. Однією з  незабутніх подорожей є подорож до Канева,де ми з дітьми побували на Чернечій Горі, в будинку- музеї видатного митця Тараса Григоровича Шевченка який знаходиться в селі Моринці, та ще в багатьох видатних місцях того краю…    

Також гарним спогадом є  мовні та літературні конкурси.

Як такого наставника у мене не було, я займалась самостійно.

В колективі стараюсь спілкуватись гарно з всіма колегами. Спочатку працювала вчителем російської мови та літератури,а згодом  і до нині стала вчителем української мови та літератури.  Випустила багато чудових класів.

Я ніколи не планувала і не думала що буду вчителем,тай і зараз маючи великий стаж та кваліфікацію не вважаю себе ним. Мені здавалось що вчительство це не моє, що я маю розвиватись в якомусь іншому напрямку.

Для мене всі мої  учні найкращі і кожен з них чимось особливий. Я можу впевнено сказати що з чим чим в вчительській справі ,а з дітьми мені пощастило. Ніколи не було проблем з моєї точки зору, з всіма гарно ладили. Я не можу сказати жодного поганого слова про когось з учнів яких я випустила, вони чудові.

Пропрацювавши при дев’яти директорах  багато чого бачила та пережила в межах цієї школи добре пам’ятаю всіх, і звичайно сама добре запам’яталась багатьом.

Звичайно багато чого можна змінити та зробити для школи. Насамперед  я б добилась того щоб всі учні носили шкільну форму,бо поважаюча себе школа не дозволить щоб учні ходили не як в школу, а як в магазин чи на прогулянку. Потім  би покращила рівень дисципліни щоб діти не ставили вчителя на рівні з собою,а була якась повага та вихованість  в спілкуванні з старшими. Зробила б радіо перерви та замінила б гучний дзвінок на мелодійний, щоб навіть на урок було йти приємно, а не перелякавшись перед цим гучним та не приємним шумом.

Із спогадів вчителя Загальської Ірини  Петрівни.                 

Матеріал підготувала учениця 10 класу                                                        Ставніцька Юлія  Сергіївна

                                   2015 р.

Гончар Григорій Дмитрович

Я прийшов в школу №2 на посаду вчителя музики в 1980році радісно зустрів мене директор школи Назаренко. Мої найкращі спогади в цій школі – це випуск дітей яких я навчав в цій школі, як кажуть «завжди лишаються в пам’яті випускники». Моїм наставником була Остапчук Надія Григорівна яка перших пів року ходила до мене на уроки по декілька раз на тиждень. Моїми друзями є і були ті вчителі з ким я починав працювати з самого початку: Ольга Іванівна, Раїса Олександрівна, Людмила Дмитрівна, Наталя Дмитрівна із якими я співпрацював. З 80-х років мені запам’яталося вокально-інструментальний ансамбль хлопців Йовенко, Волошановський і ансамбль дівчат : Шквира Тетяна, Мельник, Муха, Бинда Інна нажаль покійна, а ще мені запам’яталися виступи в Кіровограді з ансамблем народної музики де зайняли перше місце по області і поїхали виступати у Вінницю. Мене на формування вчителя мали вплив старші вчителі школи. Все своє життя я присвятив музиці і музичному мистецтву в школі працюю вже 35 років і стараюся підібрати для дітей цікавий музичний матеріал та сучасні дитячі естрадні пісні, для цього годинами кожен день сидів в інтернеті шукаючи щось нове в світі музичного мистецтва. Я б рекомендував дітям більше  бути на свіжому повітрі і загартовувати себефізично і уважніше слухати на уроці вчителя, щоб було більше часу для цього.              

Матеріал підготовив учень 10 класу

Ульяновського НВК №2

Одайський Сергій.

Смілянець Олена Петрівна

Вчитель початкових класів

В школу я прийшла працювати в 1974 році, одразу після закінчення 10 класу старшою піонер-вожатою.  Тут мене зустрів дружній, творчий колектив вчителів. Вони оточили мене увагою та турботою. Цікаво, змістовно, «Бурхливо» проходило життя в ті часи у школі. Тамара Іванівна Батурінцева, Марія Іванівна Седляр, Галина Іванівна Доценко, Лариса Михайлівна Безп'ята, Клавдія Устимівна, Ванда Мартіянівна. Ці вчителі завжди були поряд, допомагали, підтримували, надихали. Дуже вдячна їм за це. Працюючи поряд з ними, я лише упевнилась у своєму бажанні стати вчителем. Тому після навчання, через деякий час, знову повернулась працювати в школу №2.

Найкращі спогади про підготовку і проведення різноманітних позакласних заходів у дружньому колі дітей та вчителів. На високому рівні була роль самоврядування. В школі панував дух ентузіазму та творчості.

Зеленяк Людмила Дмитрівна

Вчитель початкових класів

У 1985 році я вперше переступила поріг школи як учитель початкових класів. Цього дня я чекала з нетерпінням. Мене зустріли директор школи – Томашевський Валентин Володимирович, колеги та учні. Зустріч з колегами та учнями була доброзичлива. У їхніх поглядах я помітила цікавість та допитливість.

На зустрічах зі своїми випускниками ми згадуємо цікаві спогади та жартівливі ситуації в ті прекрасні роки навчання. Я дуже добре пам’ятаю всіх своїх вихованців – тих малих, смішних малюків.

Згадую в газеті «Слово і час» статтю Іванни Сироти «Вони вчили життю». Від усіх учнів випуску 2004 року вона дякує вчителям нашої школи, які вклали в них частинку своєї душі та знань. Моя учениця згадує, як я частувала на першому уроці хлібом, порівно розділивши шпаточки запашного хлібця між першокласниками. А ще згадує вона, як всі учні класу надіслали мені свої листи.

Моїми наставниками на педагогічній ниві були : вчителька початкових класів – Корсун Ольга Кузьмівна та завуч школи – Остапчук Надія Григорівна. Вони ділилися секретами своєї педагогічної майстерності. Я вдячна їм за мудрі поради та настанови, за надання методичної допомоги.

У мене є багато друзів. Дружні стосунки в школі з учителями кафедри початкового навчання. Ми не тільки ділимося проблемами шкільного життя, а й життєвими проблемами. Відчувається взаємовиручка та взаємодопомога.

Вибором своєї професії я завдячую двом своїм вчителям. Це Усатюк Федосія Степанівна – вчитель початкових класів та Бригадир Світлана Костянтинівна – класний керівник.

Ідеалом вчителя для мене є В.О.Сухомлинський. У своїй книзі «Серце віддаю дітям» він показує яким має бути справжній вчитель, як має відноситись до дітей.

Директори:

Томашевський В.В.

Щербина Т.І.

Квашук Д.А.

Мінченков В.В.

Плутар С.В.

Чучаєв О.В.

Заступники директора з НВР: Остапчук Н.Г.

Щербина Т.І.

Максютанко А.А.

Томашевська С.А.

Лошатинська Т.І.

Шевченко Н.П.

Керівникам школи я вдячна за надання методичної допомоги, за мудрі поради та настанови, за розуміння та підтримку.

Отож збулась моя дитяча мрія.

Заходжу в клас сьогодні наяву

І бачу очі сповнені надії,

І світлом цим окрилена живу.

Не уявляю свого життя без школи. Кожного дня поспішаю до своїх учнів. Намагаюся сіяти в душі дітей насіння доброти і людяності, краси і любові, мудрі зернятка знань.

Вірю в кожну дитину, вірю і люблю її такою, яка вона є, намагаюсь зберегти її індивідуальність – несхожість на інших.

Що б змінила у школі:

Вчителі, учні та батьки можуть зробити нові внески в розвиток шкільного життя. Єдина шкільна форма дозволяє уникнути змагань між учнями в одязі, стимулює дисципліну і порядок у школі. Єдина шкільна форма для вчителів. Створити різні спортивні секції для учнів та вчителів.

Створити ігрову кімнату та ігровий майданчик для учнів початкових класів.

Посадити садок та городину на земельних ділянках для школи.
Корсун Ольга Кузьмівна

Вчитель початкових класів

Коли я вперше потрапила,в школу, як учениця, а ц е було в далекому 1951 роцідивувало велика (2 поверхова будівля,біля пушки),просторі кімнати,а їх було багато,і моя перша старенька вчителька Єфросинія Василівна мила,добра з лагідною посмішкою (нажаль прізвище не закарбувалося в памяті, мені було 5 років 6 місяців. А ще запам’ятався директор школи: високого зросту людина, в військовій формі, який щоразу мене виставляв з класу ( бо не вистачало років) мабудь вже тоді зародилась у мене думка стати вчителем, аби по людяному, доброзичливо, з повагою ставитись до підлеглих, дітей. Коли ж прийшла як учитель в школу в 1962 році с.Дельфінове, а далі с.Христофорівка – враження були не з найкращих. Сільська школа в кількох приміщеннях, електричного світла бракувало, навчання в дві зміни; в зимову пору при гасовій лампі, діти переростки, віддані самі собі ( бо більшість їх батьків працювали на фермі чи городніх бригадах).Як і сьогоднібули проблемні діти, які ночували в скирдах соломи, ходили до школи аби як, за кілька кілометрів від школи по бездоріжжю.

Найкращі спогади зринають в памяті: незабутній 1961 рік 12 квітня, урок фізики і  владний голос  Лівітана – диктора радіо: «Людина в космосі! Ним став Громадянин Радянського Союзу Юрій Олексійович Гагарін! Ми, 10 класники з захопленням слухали повідомлення, раділи, плакали, вітали один одного з великою перемогою науки і техніки. Пісня, яку співав космонавт в космосі «Родина слышит, Родина знает, где ее сын в облаках пролетает…» А ще –« знаете каким он парнем был? Он сказал: «Поехали! Он взмахнул рукой…»А щерік 1968 – коли я закінчила інститут , отримала довгоочікуваний диплом про вищу освіту, яку здобувала без відриву від виробництва; бо мама не могла навчати 3 дітей у вищих навчальних закладах та 2 молодших у школі. А в 1968 році – стала членом КПРС: одружилась, а ще 13 вересня 1969 року повернулася в свою рідну школу №2,  в якій зростала моя педагогічна майстерність. А ще незабутній неповторний 1991 рік. Конкурс «Вчитель року» м.Кіровоград.

Моїми наставниками,учителями були колеги з якими мені довелося співпрацювати. І серед них був завуч Новоселицької школи Пайол Олександр Михайлович, який часто відвідував мої уроки, аналізував, давав поради, вів дослідження і схвалював або заперечував методи моєї роботи.Він був натхненником і зарядом у впровадженні передового досвіду. Він вдумливий, ерудований, професіонал своєї справи ростив ту зірочку, яку помітив у мене як здібного вчителя за що доземно вклоняюся його памяті.

Друзів маю чимало і всі вони знані особистості: Субота М.І, Субота Н.М,Батурська В.М,Говорун В.І,Седляр М.І,Безпята Л.А та Безпятий В.Г,Доценко Г.І,Хлівна В.О,Щербина Т.І.Чернявська М.В,Стамбірська С.А, та перерахувати всіх неможливо, це люди в кожному селі, області,країни з якими мені доводилось зустрічатися в різні часи, співпрацювати, обмінюватись і ділитись досвідом, словом жити життям школи «конференції, семінари,ділові зустрічі,школи молодого вчителя, школа педагогічного досвіду»,це ще не весь перелік.

На формування мене як вчителя мали вплив люди, які зустрічались на моєму фаховому шляху. Це директори шкіл з якими довелось працювати не один рік. Їх методи ,форми роботи їх голос , одяг, вміння приймати себе за будь яких обставин «добрих чи складних», вміння бачити в дитині людину,вірити в неї, міра справедливості посіяна в моїй душі зі шкільної лави чарували, підтримували мене завжди. Свої уроки, дії завжди  аналізувала і питала себе А як би зробив в даному випадку Зіновій Соломонович, Соломія Микитівна і тд»,а  найбільше –самоосвіта, прагнення бути в усьому схожим на них.

Різновид керівників під час перебування в школі.

Ястремська, Шарандак М.М, Гоцуляк П.І,Пайол О.М,Бурлака Н.П, Войцеховський П.Л, Бугайський Г.А,Назаренко М.С,Томашевський В.В, Квашук Д.А, Щербина Т.І, Мінченков В.В, доземний їм уклін.Працівники РВО Субота М.І, Луценко В.Б, Чорна В.Д. Денисюк В.Я.

Найяскравіші учні, а їх чи мало: Кашерна Валентина,Дячок Галина, Мачок Г.В, Давидяк Сергій,Звенігородський О,Галімон В, Антошко С, Безпята Л, Деркач В, Варивода С, Седляр Н, Кучеренко А, Остапчук А, Бурдейна А, Горобець І, Мінійло М, Баранова А, Кучер Є, Зеленяк А, Постернак Ю, Рибалкін В, Квасніцька О, Говорун О, Мінченков В,Приємська Я, всі вони обіймають посадові місця, як в районі, області, країні за кордоном Артвіх І, Паламарчук О.Гармаш В.

Якби була моя воля, то в першу чергу відмінила б 12 бальну систему оцінювання  повернулась до 5 бальної, переглянула програми по предметах і дійсно розвантажила б їх, а відповідно й підручники. Привела б до можливості фізично й морально опановувати знання, без ущербу для здоров’я учнів, посилила б відповідальність батьків за відвідування, поведінку та навчання їх  дітей, запровадила б різні форми заохочення для сумлінних учнів, запровадила б змагання між учнями, та класами по навчанню, вихованню та суспільно-корисній праці. Змінила б режим навчання протягом року, повернулася б до навчання по чвертях, так легше було б учням контролювати себе по кожному предмету; ввела б  консультативні дні і години для тих, хто бажає покращити навчання. Уроки соціолога і психолога ввела б в розклад як обов’язкові аби готувати психологічно стійких юнаків та дівчат до життя, ввела б екзамени по предметах  5 класів, а в 11кл їх було б 7 з таких предметів: українська мова та література, математика, фізика,хімія,біологія,історія,англійська мова, це дисциплінувало  б  учнів і було б поштовхом працювати над собою протягом навчальних років, покращили б якість  знань не було б фальсифікацій. Хотілося  щоб дійсно ті хто має знання навчалися у вищих навчальних закладах та середніх – а решта, поповнили б ПТУ. Впевнена хто хоче, той досягне своєї мети, але це буде самостійне прагнення дітей, а не їх батьків. Тоді в усьому буде стабільність і лад, висококваліфіковані спеціалісти, які так потрібні країні та суспільству.

Бурдейна Надія Іванівна

Народилась в 1953 р. Закінчила школу №2 в 1970 р. Навчалася в Ізмаїльському педагогічному інституті. З 1977 р. працює в Ульяновській загальноосвітній школі №2 на посаді вчителя початкових класів.
Наставники – Щербина Тамара Іванівна, Яблонська Вікторія Вікторівна, Доценко Галина Іванівна. Пишаюсь тим, що я учениця школи №2.
Поважаю всіх учителів. І дякую долі за те, що я з ними працюю донині.

Клишавчук Тетяна Федорівна

вчитель початкових класів

   «У 2004 році на порозі школи №2 нас зустріла добра,чуйна, привітна вчителька-Клишавчук  Тетяна Федорівна. Для нас вона була другою ненькою,яка піклувалася про нас та доносила усі свої знання у наші голівки. Іноді засиджувалася з нами аж до самого вечора! Весело та енергійно проходили наші шкільні свята. Ця людина з великим добрим серцем та відкритою  душею. З неймовірним терпінням та витримкою. Дякуємо їй за ці чудові 4 роки навчання...»

Зі спогадів учнів 11-Б класу

2015 рік

Фаюк Наталія Дмитрівна

Вчитель молодших класів

У 1980 році прийшла працювати у ЗОШ 1-3 ступенів школи №2

Дуже Любить малювати, співати. В Інституті була головною в хорі. Зі шкільного життя запам’ятала ті часи коли були молодими та дуже гарно проводили своє дозвілля, також була вокальна група, зустрічі серед колег, вчителів, їздили на екскурсії. Прийшовши в школу,  наставником була Говорун Валентина Іванівна

У школі багато друзів,які підтримують, такі як: Християненко С.В, Загальська І.П, Процько, А.С, Бурбан Б.О, Бурдейна Н.І.

Дітям які навчаються хотіла б побажати насамперед це- бути людьми, негараздів в житі буде дуже багато, але при будь-яких проблемах не здаватися та до кінця йти до своєї цілі.

Підвисоцька Ольга Іванівна

Вчитель початкових класів.Класний керівник 2-А класу

Вперше я потрапила на поріг нашої школи в 1971 році  1 вересня будучи ученицею 6-Б класу.

         Працювати я прийшла  до школи у вересні 1984 року.  Директором був Томашевський Валентин Володимирович. Він мене зустрів привітно познайомив з колективом, який я і так добре знала  то були здебільшого мої вчителі.Розпочала свою трудову діяльність вихователем групи продовженого дня.

Запам’яталися  те, що я соромилася заходити в учительську, бо не знала як правильно спілкуватися із своїми вчителями, які стали мені колегами.

Також  запам’ятались  музичні ретро вечори,  які започаткував Квашук Дмитро Анатолійович,походи взимку на лижах всією школою на гірку. Шкільний радіовузол. Радіолінійки.

Працювала я при семи директорах. Наставником моїм стала Субота Надія Матвіївна. Я їй дуже вдячна  за її доброту, розуміння, толерантність. Завдяки їй і її чоловікові, Суботі Миколі Івановичу, я залишилася працювати в школі. Микола Іванович на той час був завідуючим райво. Я прислухалася і придивлялася до багатьох учителів,старалася перейняти краще.

Я вважаю друзями свій колектив, бо коли мене спіткало лихо мене підтримували всі і морально, і матеріально, і духовно.

Я мріяла бути вчителем  музики по класу фортепіано. А доля розпорядилась так, що я стала вчителем початкових  класів, до речі, не шкодую. Роботу свою люблю, дітей поважаю, з батьками моїх дітей живу у злагоді. Але щоб я вступила до вузу і мала відповідну освіту наполіг  також завідуючий райво Субота Микола Іванович.

Найбільше запам’ятовуються учні ( назвемо їх шкідливими)від яких не було спокою, на яких  витрачаєш більше часу  і енергії. Мої учні, кожен  займає своє місце в житті та є по своєму особливим.  Є вчителі,керівники різного рангу, танцівники, музиканти, художники, бізнесмени, кухарі, будівельники, вихователі, економісти, студенти вузів імені Тараса Григоровича Шевченка та інших навчальних закладів. Я радію за всі їхні досягнення.

В минулому році я зробила казкове містечко біля школи. Частково воно було зруйноване. Прикро що наші діти не шанують працю  інших. Краще милуватися,ніж руйнувати.

Школа завжди повинна змінюватися, крокувати в ногу з часом. Потрібно обновити інтер’єр коридорів. Змінити цей гучний дзвінок на мелодійний. Залучати дітей до певної роботи в школі. Можливо тоді вони будуть шанувати свою працю. Зробити виставки речей зроблених їхніми руками.

Християненко Світлана Валентинівна
вчитель початкових класів

Прийшла в школу в 1996 році як вчитель початкових класів. З 1997 року працювала педагогом організатором. З 2004 року і донині знову вчителем початкових класів.

Перші враження були змішаними. Все було,незрозуміле. Зустріч перша відбулось в кабінеті директора, коли мене прийняли на роботу. Колектив був хороший, але й були труднощі в перший час , але добрі колеги допомагали чим могли.
Спогадів багато: перші робочі успіхи,перший мій клас, перші шкільні свята, я пам`ятаю кожну дитину ,яку навчала. Особливо запам`ятався випуск першого класу, все було вперше для мене.
Наставниками був весь педагогічний колектив, тому що кожний допомагав ,але звичайно все оволодіти потрібно було самій.
Друзі звичайно є. Багато хто покинув стіни школи , але з усіма підтримую хороші відносини. Є кілька людей, які стали мені рідними.
Стати вчителем була моя мрія з дитинства. Тому коли прийшов час робити вибір , я знала,що виберу.
Життя в школі є цікавим, чудовим з своїми звичайними труднощами. Кожний день є особливим,неповторним.
Я мрію,щоб в майбутньому були краще оснащені класи та щоб діти мали більшу повагу до праці вчителя. А вчителям терпіння та успіхів в творчому житті

.                                                         

 Зі спогадів вчителя початкових класів                 

                                                           Християненко Світлани Валентинівни

                                                                       Матеріал підготовила учениця 10 класу

                                                      Цикалюк Анна Романівна

Горобець Тетяна Олексіївна

Прийшла у нашу школу в 1987 році вчителем російської мови та літератури (згодом зарубіжної літератури), до цього працювала вчителем у школі №1,тому проблем в розумінні дутей не відчувала.

Хоча до вчительського колективу довелося звикати.Спочатку були конфлікти з деякими вчителями,але врешті-решт все налагодилось,і встановились мирні і дружні стосунки з педагогами.

Виділити хоча б когось із своїх учнів не можу,оскільки вважаю, що кожен сильний у чомусь своєму,і недостаток в одному предметі,може вилитись у перевагу в іншому.

Для школи бажаю тільки одного – щоб тут завжди панувала дружня та товариська атмосфера,як серед учнів, так і серед вчителів.

Мінченкова Валентина Леонідівна

Вчитель інформатики та математики  

Коли я вперше потрапила до школи я не пам’ятаю тому, щоце було дуже давно і мені тоді виповнилося лише 4,5 місяці. До школи мене принесла моя мати, яка була вчителькою, а зустріла мене сторож школи, вона мене доглядала під час уроків. Моє дитинство пройшло в школі серед учнів, в тому числі вихованців моєї мами. Разом з ними я садила дерева, доглядала за квітами, прибирала у класі, робила все те, що й вони. Коли я прийшла до школи вже як першокласниця мене зустріла моя перша вчителька – Корсун Людмила Василівна. Зі школою я не розлучалась ніколи, якщо не вважати часи навчання в педагогічному інституті. Школа мені запам’яталась тоді великою, світлою, святковою, радісною, приємною та гостинною.

Навчання і життя в школі вирувало, діти були активними учасниками комсомольських та піонерських організацій, які в свій час проводили змагання між класами на збір металолому, макулатури тощо. Під час навчання ми здійснювали багато походів та екскурсій, які організовувала вчитель географії – Мельник Клавдія Устимівна. З класом я побувала всюди, окрім Сибіру та Далекого Сходу. Також доволі часто проводилися вечори відпочинку, вечори поезії та інші тематичні заходи. Кожного року збірна команда школи змагалась з іншими у спортивно-патріотичних іграх – «Орлята», «Зірниця». Одним із найяскравіших спогадів про школу є зустрічі з відомими людьми – Героями Соціалістичної Праці, воїнами-інтернаціоналістами, ліквідаторами наслідків на Чорнобильській АЕС.

Наставників у мене було багато, про кожного з них можна написати багато хорошого, але найкращим і головним серед них є моя мама – Корсун Ольга Кузьмівна, вчителька Ульяновської ЗОШ №2.

З друзями зі школи спілкуємося з дитинства, з друзями юності теж спілкуємося, зараз більшість із них теж педагоги, але є і представники інших професій.

Найбільший вплив на мене як на вчителя мали мої наставники – Корсун Ольга Кузьмівна і Костюкевич Петро Павлович.

Всі учні були найяскравішими, але запам’ятовуються «зірочки» і «шкідники», від них не було спокою, вони забирали багато часу і енергії. Як добре, що в школі були «зірочки» - вони освітлювали і вказували шлях всім іншим. У класах де я була класним керівником такими «зірочками» були: Рибалкіна Юлія Олександрівна, Зеленяк Олена Володимирівна, Баранова Анастасія Олександрівна, Кучер Євген Володимирович, Кучер Софія Степанівна, Мінченков Валентин Володимирович та багато інших. Багато моїх учнів обрали спеціальності, для яких математика є профільним предметом, серед них багато економістів, фінансистів, працівників банківської сфери, інженерів тощо. Моїм послідовником є мій учень – Івахнюк Руслан Володимирович який зараз є вчителем трудового навчання, його люблять учні та поважають колеги.

Зміни в школі, як і будь-де, треба робити поступово, обережно, перевіривши всі плюси і мінуси нововведення. На даному етапі розвитку освіти, на мою думку, слід було б посилити відповідальність учнів щодо свого перебування в школі. Тому, що деякі учні не розуміють суті свого перебування в школі. Шкільні роки пройдуть швидко, тому потрібно навчитись якомога більше і якомога краще! Якби це розуміли всі учні, то вчитись було б легше, краще і працювати з такими учням - одне задоволення. Зміни в школі повинні бути – життя триває, отже і зміни в школі неминучі.

Можна взяти саме краще з усіх навчальних закладів. А ще я б хотіла відновити шкільну форму для учнів, але це лиш одна з багатьох моїх мрій!      

Матеріали підготував учень 10 класу Пустовіт Владислав

                                           2015 рік      

Максютенко Андрій Андрійович

вчитель іноземної  мови

Деякий перыод працював завучем по навчальній частині. Знаючий, умілий, ініціативний. Вмів організувати роботу вчительського колективу. З 1999 по 2002 роки був класним керівником. І дійсно слово «класний» - це про нього. А які вірші він писав! З кожним святом він вітав колектив власними віршами. Це унікальна людина, унікальний вчитель, унікальний організатор для Ульяновської ЗОШ №2.

ВІТАННЯ ВІД МАКСЮТЕНКА

За столом зібрались, ми у славне свято

Хочеться сказать вам, доброго багато

Спершу, як годиться, честь – по честь «цариці»

Хай здоров'я в неї буде, як із криці

Бо вона, Тамара, постать історична

А от Галя, хмара, це для нас – незвично.

Краще Галя Сонце ймення її буде

А промінням його нехай будуть люди.

Хай милують око квіточки фіалки

Чарівні й прекрасні дві наші Наталки

Разом з ними й дві калини,

Що по імені Галини

Хай нашіптують тополі

Добра і щастя нашим Олям

Хай будуть вічно знатні любі наші дві Олени

Хай Валюшам, добрим душам

Всі здійсняться мрії

І цього ж бажаєм ми шановним Маріям

Нехай наші Наді, Тонечка і Таня

Завжди будуть у людей у великій шані

Довгих-довгих років накує зозуля

У весняне свято мудрій нашій Юлії

І нехай як влітку, завжди наша Рая

Ніжною веселкою в сонці виграває

Шлем добра і віри любій нашій Вірі

Щоб любов, надію й віру не втрачала

Завжди Іра

А Марині і Світлані завжди хай в житті таланить

Шлем любові ми Любаші, бо це – гривні кровні наші

Хоч і зникла за куліси Костянтинівна Таїса

Все одно ми зичим їй

Здійснення завітних мрій.

Ввесь козачий наш загін

Шле вам всім земний уклін.

З 8 березня!

Любим нашим жіночкам, тещам і свекрухам

Сестрам любим і жінкам, бабусям, матусям

Хочу я сказати всім

У весняне свято це

гарне та барвисте

Шлю в дарунок милим Вам

Із віршів намисто

Я звертаюся до Вас, любі та хороші

Най Вам статку та здоров'я, а ще купу грошей

А насамперед уклін, дуже низький-низький

Щоб підтримували Вас не лише як слизько

Щоб ні диму, ні вогню Вам не страшно було

Щоб лихе в житті у Вас за вітром загуло

Щоб у Вас завжди було усе просто-просто

Щоб не було Вам причин скакать в воду з мосту

Щоб усі чоловіки, сиві а чи юні,

Не втрачали розум свій, не пускали нюні

Щоб за Вас, коли це треба, шили і варили

Щоби прали і сушили, й на базар ходили

Щоб у будні й вихідні Вам пісні співали

І було щоб після них все вам по цимбалам

Щоби завжди ви були, як ті Афродіти

Єй–бо схожі Ви таки ніде правди діти

Щоб у Вас ніколи ніщо не боліло

Щоб було здорове все і душа, і тіло

Щоб були у Вас в душі лиш весна і літо

Не дай Боже Вам колись плакать і хворіти

Щоб була душа у Вас щедра і багата

Щоби повнилась добром кожна Ваша хата

Щоб ніхто із Вас не був у нещасті-горі

Хай освічують Вам шлях лиш щасливі зорі

Щоб не лиш в жіноче свято Вам казали так багато

Щоб із рання до світання

Всі збувалися бажання

І нарешті я хочу щось сказати

Таке свято треба нам щодень святкувати

Максютенко, 2000 р.

Зі спогадів Шквири Галини Федорівни,

 вчителя фізичного виховання НВК №2

Шпак Антоніна Євгенівна
Вчитель зарубіжної літератури та російської мови

В Ульяновську школу №2 прийшла в 1990 році. Працювала вчителем зарубіжної літератури. Мала випускні класи. Подобалась співпраця з дітьми. Завжди могла найти спільну мову з кожною дитиною. Підтримую дружні стосунки і з дітьми, і з коллегами й досі. Серед коллег є багато однодумців і товаришів. 

Максютенко Наталя Миколаївна

Вчитель історії та правознавства

Я прийшла в школу в 1997році мене зустрів директор  Ульяновської ЗОШ №2 Щербина Тамара Іванівна. Найбільше мені запам’яталися найкращі  спогади – це робота з учнями, участь в новорічних ранках і карнавалах, тематичні вечори,творчість дітей і яскравість їх ідей і думок. Моїм наставником булі Чемерис Марина Михайлівна. Так в мене є друзі серед педагогічного колективу – це Христеяненко Світлана Валентинівна. Вчителі які вплинули на мене як формування вчителя були Седлер Марія Іванівна, Чемерис Марина Михайлівна, Щербина Тамара Іванівна. В цій школі працюю 17 років,моїм захопленням є книги. Мої поради учням не бути байдужими до шкільного життя, бути активними .

                                Матеріали підготував учень 10класу Одайський Сергій.

                                                                2015 рік

Лошатинська Тетяна Іванівна

Вчитель англійської мови, заступник директора з навчально-виховної роботи

Вперше я потрапила на поріг школи в 1999 р. Мене зустрів директор школи Тамара Іванівна. Вона була дуже привітна, була готова допомогти.

Найяскравіші спогади:

• 1 вересня;
• День учителя;
• Вечори;
• Лінійки.
• Наставника не було , але був дружній колектив, який в любу хвилину міг допомогти.

Мої друзі по роботі - це Н. Миколаївна, Н. Петрівна , Н. Сергіївна.

Вплив на мене мала вчителька літератури. Саме її уроки підштовхнули мене стати вчителем.

Моя робота мені дуже подобається. Я люблю працювати з дітьми, бути їм корисною. І в любий час прийти на допомогу. Як класний керівник наполегливо працювала над створенням в колективах взаємоповаги, взаєморозуміння, свідомого ставлення учнів до навчання. Проводила позашкільні заходи. Мої учні завжди будуть в моєму серці. Завжди буду пам’ятати про кожного щось особливе.

Шкільне життя з ними було дуже яскравим. Було багато чудових моментів. І звісно були труднощі, але ми їх подолали, як одна команда. Я мрію про те , щоб наша школа мала інтерактивні клас. Щоб у них було комфортно працювати дітям та вчителям. Але все що в наших силах, ми виконуємо. І вже досягли певних результатів.

Матеріали підготувала учениця 10 класу Шарандак Інна

                                             2015 рік

Васькова Світлана Анатоліївна-

вчитель хімії та біології

Свою трудову діяльність в Ульяновській ЗОШ №2 я розпочала 2002 року. На той час директором школи був Мінченков В.В., який зустрів мене дуже тепло та привітно.

За час роботи в школі було багато хороших вражень. Найкращі-це безпосереднє спілкування з дітьми, так званий «живий процес». Багато радості отримувала коли в процесі пояснення теми уроку діти розуміли все, що я їм говорила. Приємним було відкриття у дітей талантів, дитячих рис.

Коли я працювала заступником директора з виховної роботи, була ситуація, яка дуже вразила мене і на завжди залишиться в моїх спогадах. Пам*ятаю теплий випускний вечір, біля подвір*я школи зібралось чимало людей. Учениця нашої школи Олеся Красота співала пісню-подяку матерям. Протягом всього виступу панувала тиша, і на кінець пісні з натовпу вийшов маленький, сором*язливий хлопчик-Ткачук Дмитро, який вручив дівчині букет квітів. Цей момент був дуже вразливим та ніжним, не тільки для мене, а й для всіх присутніх.

В Ульяновській ЗОШ №2 у мене був лише один випускний клас, який я вела з 5-ого до 9-ого класу. Я ніколи не забуду своїх дівчаток, які завжди були дуже дружніми, модними, все робили разом, проводили фото сесії.

Пам*ятатиму своїх хлопців, які захоплювалися технікою: Маслій А., Коритко В., Харкавий М..

Більшість моїх учнів-випускників навчаються у вищих навчальних закладах, а якими спеціалістами будуть-життя покаже.

Своїм колегам та учням бажаю взаємоповаги та взаєморозуміння!

Матеріали підготувала уечниця 11-Б класу Павлуша Наталія

2015 рік

Шевченко Наталія Петрівна

                      Заступник директора з виховної роботи, вчитель історії

Вперше я потрапила на поріг школи в 1999 році. Здивувала вона мене своїм плануванням, яке було досить неординарним та цікавим. Спочатку трішки блукала так як ще не дуже добре знала розташування кабінетів. Також лякала  відстань від школи до дому, яка була досить великою. Запам’яталась на той час  дуже маленька вчительська, яка знаходилась на третьому поверсі в теперішньому кабінеті світової літератури. Зустріла мене Щербина Тамара Іванівна, яка була досить сувора, але дуже розумна та  справедлива жінка. По життю я реаліст, який не шукає щось лише гарне, а сприймає все яким воно є. В перший рік роботи мені дали пів ставки вчителя історії в 8-9 класах. Пропрацювавши досить не малий проміжок часу 15 років добре всіх пам’ятаю, з деким спілкуюсь й нині, спочатку було важко  у спілкуванні, хотілось навчити і показати свій авторитет. А коли щось і не виходило, все одно плакати не хотілось . Найбільше на той час змогла здружитись з 9 класом,які були вихованцями Шквири Галини Федорівни. З ними були дуже цікаві уроки, які подобалось та хотілось викладати. На кінець року було відчуття морального задоволення.

Одним з найяскравіших моїх спогадів, є урок в 10 класі, який проходив в теперішній вчительській. Коли я підходжу до дверей і в мене виникає запитання саме по темі яку ми розглядали УНР,ЗУНР. Ми почавши з одного запитання розглянули всю тему, завівши жваву дискусію яка тривала два уроки, і яку ми ще б і ще б з радістю продовжували. Взагалі на початку роботи дуже подобалось проводити дискусії, під час яких можна було б знайти спільну мову. Також дуже гарним спогадом є той час коли я була виконуюча обов’язки  педагога організатора. Хвилювання за кожний захід, щоб все пройшло так як потрібно, і сподобалось глядачеві.  Перевдягнені посівання з 11 класом, не формальна обстановка, колективна робота, репетиції які проходили в маленькому кабінеті перед кожним заходом, ті не забутні щасливі посмішки та очі які горіли до роботи. Коли згадую ці моменти очі наповнюються слізьми щастя та суму  водночас.

Конкретного  наставника у мене не було,але були люди які підтримували мене та давали поради : Смілянець Людмила Володимирівна, Шквира Галина Федорівна, Щербина Тамара Іванівна, Доценко Галина Іванівна. Хоч можливо і не всі поради були корисними, я прислухалась до всіх та намагалась перейняти корисне для себе. В когось в спілкуванні, в когось у спілкуванні з колективом, в когось у викладанні. За перший рік роботи відчула, що другою школою можна пишатись, і що вона найкраща, а зараз з кожним роком все більше й більше впевнююсь в цьому. За 15 років  жодного разу не замислювалась навіть, про змінення місця роботи, так як не хочу змінювати ні колектив ні школу.

Підтримую гарні стосунки з всіма колегами ,але є люди з якими спілкуюсь тісніше: Лошатинська Тетяна Іванівна, Християненко Світлана Валентинівна,Максютенко Наталя Миколаївна, Шквира  Галина Федорівна, Ступак Любов Іванівна.

 З  цими чудовими людьми спілкуюсь стабільно з моменту знайомства. Максютенко Наталю Миколаївну знаю найбільше так як ми навчались разом, та здружились ще за межами школи. Також я дуже люблю спілкуватись з молодими вчителями, легко знаходжу спільну мову з ними.

Мій професійний вибір був не свідомим, а інтуїтивним.  Так як моєю улюбленою грою в дитинстві була « Школа» де я була в ролі вчителя. Викладала предмети своїм іграшкам, яких розсаджувала на дивані  та перераховувала за списком, який вела в зошитку. Цей зошиток зберігала в дерев’яній рожевій парті з кришкою, яка відкривалась. Цю парту зробив мені мій тато,на ній було дуже зручно виводити теореми різних видів. В справжній школі де я навчалась я любила брати участь в різних заходах,сценках. Одного разу грали сценку на історичну тематику,коли мені дали мало слів, я дуже засмутилась і навіть  плакала. Але, не дивлячись на те,  від того моменту в історію я закохалась назавжди. І саме дитячі спогади довели мене до життя  школи. Коли настають літні канікули, яких  так чекають як і діти так і вчителі, після перших двох тижнів я вже не знаю що робити мене перехоплюють важкість, сум, нерозуміння того,щоб інше я могла робити якби в мене не було б цієї роботи.

Можна сказати, що моє життя проходе в школі, і є саме тут. Звісно сім я  на першому місті,але так як в мене чоловік також викладає, а  вчителювання та життя не роздільні, наші розмови часто зводяться до роботи. Під час виховання сина, запитувала все, хотіла зрозуміти. В процесі моєї роботи порадником в спілкуванні з дітьми був саме мій син, за що йому я дуже вдячна.

За роки роботи в другій  школі встигла побувати: педагогом організатором, випустила учнів, моє керівництво проходило 5-7  класи так як  в той час коли мої учні були в 7 класі я знову стала педагогом організатором, і повинна була відмовитись від керівництва. Потім також із 7 класу я взяла учнів. Вони всі були різні, одні  які не досить прагнули навчатись та не мали хисту до науки,а інші ж навпаки дуже здібні. Деякі з них досі вітають на свята та пам’ятають мене.

 В  школі було завжди цікаво працювати, спілкування з учнями дає змогу відчувати себе в тонусі, і моральному та фізичному плані. Дає змогу відчувати себе молодшим, зникає межа віку, спілкування з різними дітьми є цікавим в житті та й загалом. Добре коли є клас, але зараз я сумую за уроками яких мені так не вистачає. Я дуже люблю школу і недоліки які трапляються стають маленькими і швидко вирішуються. Коли я не працюю я відчуваю що мені чогось не вистачає. Робота є сенс мого життя самореалізація, самовираження це найкраще, що могло б бути для розвитку людини. Чітко знаю я одну річ, домогосподаркою я б не змогла бути, бо  я прагну працювати. Найкраще для людини це коли в неї багато роботи,але тої яка подобається надихає,саме тоді неначе проростають крила , хочеться зробити як можна краще.

Кожен випуск  має учнів яких пам’ятаєш  довго. Найкращі спогади пов’язані з такими учнями: Паранюк Наталя, Піковський В’ячеслав,Бойко Володимир, Кучер Софія, Блідар Володимир, Головерда Ярослав, Кучер Владислав,Кучер Євген, Данильченко Олександра, Лошатинський Володимир, Свинарський Євген,Глинська Вероніка.  Та мої рідні випускники 2014 року.

З випускницею Волошиною Владою 2012 рік

Зі своїми випускниками 2014 рік

Звісно не досить робити щось нове для школи,але без фінансової підтримки громади, та моральної від суспільства немає перспективи,а при такій співпраці буде результат. Якщо порівнювати нашу школу з іншими, наприклад, тими що з більшими можливостями,але за батьківський кошт придбали комп. ютери, дошки то нам цієї техніки не вистачає. Для того, щоб внести нове потрібно зробити гарне теперішнє, щоб потім це було минулим яке потрібно покращувати. Хочу щоб учні стали не такі пасивні, бо з батьками не зацікавленими життям дитини,кращого не буде.  Ефективна робота буде тоді коли учні, батьки, вчителі будуть співпрацювати. Особисто я хотіла б створити в школі актовий зал, басейн, щоб діти були захоплені хоч не сильно,але вогонь щоб був. Бо коли чуєш не хочу, не буду – опускаються руки. А коли є діти в яких є та іскра,і вони хочуть добитись чогось в житті це – тішить душу.

Матеріал підготувала учениця  10 клас

Ставніцька Юлія Сергіївна

2015 р.

Рубчинська Наталія Володимирівна

Класний керівник 8Акласу , вчитель зарубіжної та української літератури, української мови.

У 2005 році закінчила педагогічний інститут імені В. Винниченка м. Кіровоград. Прийшла в шкільний заклад у 2006 році як вчитель української мови та літератури.

Моя професійна позиція:

5. Я так мало знаю складні лабіринти дитинства ,тому я дозволяю дітям учити себе;
5. Я-людина і можу помилятися, тому я буду терпляча до помилок дітей;
5. Майже всього, що я знаю ,я навчилась на особистому досвіді, через це дозволяю дітям набути особистого досвіду;
5. Я намагатимусь розвинути у дітях почуття справедливості, і я навчу їх ненавидіти неправду і любити правду;
6. Я не можу зробити так, щоб страх ,біль ,розчарування і стреси зникли, тому я буду намагатись пом`якшити удар;
5. Я хочу, щоб школа для дітей стала рідним домом, і буду намагатись все зробити для нього.

І щоб у мене не траплялось , я ніколи не забуду:

5. Заходити до класу з усмішкою;
5. Під час зустрічі заглянути кожному в очі, зрозуміти його настрій і підтримати, якщо йому погано;
5. Буду стриманою ,терплячою, уважною;
5. Не буду шукати легкого шляху;
6. Буду вселяти в дитину віру в себе;
5. Радіти маленьким успіхам своїх учнів, співпереживати їх невдачам;
5. Не боятись вибачатися, якщо я не права;
5. Жити з дітьми повним життя: радіти і засмучуватись разом з ними, захоплюватись і дивуватись.

Матеріал підготувала учениця 10 класу

Цикалюк Анна Романівна

2015 рік

                    Кравцова Ольга Борисівна

Вчитель математики

Враження, коли перший раз потрапили у школу.

Враження було чудове, позитивні емоції.

Найкращі спогади: новорічні вечори.

Наставник.- Ступак Л.І., Мінченкова В.Л..

Чи є друзі і хто?

Друзів багато, стараюсь знаходити з усіма спільну мову.

Хто мав вплив на формування вас як вчителя?

До професії такої як вчитель я сама дійшла висновку, навчаючись у школі та в університеті.

Найяскравіші учні.

Всі учні проявляють себе з кращої сторони, стараються і навчаються та беруть участь в художній діяльності в міру своїх можливостей.

Щоб хотіли змінити?

Побажати керівництву та всім вчителям наснаги, терпіння удачі та карєрного росту. Все влаштовує.

Ступак Любов Іванівна

Вчитель математики

Мої враження коли я вперше потрапила на поріг школи: тут навчаються трудолюбиві ,доброзичливі,добрі,веселі,відкриті,пунктуальні,чесні,акуратні,рішучі,активні,надійні,ініціативні,привітні діти;для яких я намагатимусь стати надійним помічником і товаришем.

Зустріла першою мене директор школи Щербина Тамара Іванівна.Це Людина-інтелігентна, мудра, тактовна, стримана ,вишукана, інтелектуальна, делікатна, дисциплінована, справедлива, принципова, розсудлива, цілеспрямована. Я дякую долі,що на моєму шляху зустрілися такі Вчителі у яких я багато чому навчилася:Хлівна Віра Олександрівна, Седлер Марія Іванівна, Доценко Галина Іванівна, Бурдейна Надія Іванівна, Шпак Антоніна Євгенівна, Смілянець  Людмила Володимирівна, Мінченков Володимир Вікторович, Щербина Тамара Іванівна, Підвисоцька Ольга Іванівна. З цими людьми мені було приємно і порадитись, і поспілкуватися, і навіть,помовчати. Кожен спогад-яскравий по-своєму. Якщо він приємний-радію, якщо неприємний-роблю правильні висновки. Нажаль ,у колективі вчителів у мене немає друзів. Чомусь більшість мене використовують мої знання та вміння. Є вчителі з якими мені комфортно в колективі і хочеться з ними більше спілкуватися співпрацювати:Шевченко Наталія Петрівна, Лошатинська Тетяна Іванівна, Христіяненко Світлана Валентинівна, Шквира Галина Федорівна, Максютенко Наталія Миколаївна, Рубчинська Наталія Володимирівна, Смілянець Олена Петрівна, Лихенко Ірина Найцікавішими заходами були позакласні ігри “Що?Де?Коли?”  для учнів 7 і 8 класів, гра між учнями школи №1 і №2 Цікаві задачі конкурсу  “Кенгуру”Найбільше запам’яталися заходи, де брали участь батьки(конкурси на вечорах відпочинку);відкрита година спілкування (разом з батьками)”Моя  сімя  –моя гордість!” Хочу внести пропозицію:більше проводити заходів в яких будуть брати участь команди батьків та вчителів. На мою думку це здружить всіх 3 колектива (учні, вчителі, батьки.)Це можуть бути не лише змагання, а і походи, свято спорту чи вечір відпочинку;вечір-спомин. Такі заходи згуртують колектив вчителів(на мою думку). Я щаслива з того, що правильно обрала професію. Щастя всередині нас. Воно залежить не від того, чим ми володіємо, а від того, що ми собою представляємо. Генрі Ван Дайк

У своїй роботі керуюся такими принципами:”Робити добро іншим – не обов’язок . Це радість, бо покращує  здоровья і збільшує щастя”Філософ Заретустра.

Просто під девізом “Не оцінювати людей, а цінувати їх”

.Матеріали підготував учень 10 класу

Борщ Олександр
Плутар Ольга Миколаївна

Вчитель української мови

Призначена в Ульяновську ЗОШ №2 в 2000р.Вперше приступила до роботи 1 вересня. Запам’яталося , як за традицією разом з іншими молодими вчителями (Гуманецькою Л.І , Цикалюком М.В , Шевченком О.С) нас представляли учнівському та батьківському колективу. Педагогічний досвід переймала від старших колег – Седляр М.І , Буй Ю.Ф , Загальської І.П , Шпак А.Є , інших вчителів. Але на мій професійний вибір вплинула моя наставниця ( вона ж і викладала укр.мову і літературу в моїй рідній школі) Роза Кирилівна Гунчак , а рідні пенати стали свідком перших кроків в учительській справі. Мені імпонує товариське ставлення до колег , яким вдячна за те , що підставили плече , коли потребувала допомоги.

 За роки роботи в школі запам’яталися учні , які продовжили естафету на педагогічній ниві по закінченню школи – Антонюк К.О , Івахнюк Р.В , Зеніна І.В , Зеніна Ю.В , Романцова М.П та інші.                                                                                Ще учні , які захищали честь нашої школи на різних рівнях (Районні олімпіади , спартакіади , конкурси , змагання).Мабуть , всіх не назвеш , оскільки кожен з них вважає себе і досі членом великої родини, яка носить ім’я “Школа №2”.Це і діти – гордість школи : Божко Н , Лошатинська Н , Данильченко О , Кучер С , Мінченков В , Білоконь М та інші. Нашу школу хочеться бачити оновленою , процвітаючою як в матеріальному плані , так і в плані наявності розумних учнів . За останні роки весь колектив працює над благоустроєм школи  залучення спонсорів ( в результаті дві інтерактивні дошки , нові меблі , техніка ) , залучення батьківських коштів , проведення ярмарків тощо. Лише завдяки співпраці  вчительського і батьківського колективу  діти можуть приступати до навчання . Нині батькам освіта їх дітей обходиться дуже  недешево , тому хотілося б , щоб держава підтримувала сучасну школу – її матеріально-технічну базу. Життя йде вперед , тому нові внески в розвиток шкільного життя завжди будуть актуальними і необхідними. 

Плутар Сергій Васильович

Вчитель історії, заступник директора з навчально-виховної роботи, директор.

Свою трудову діяльність в школі розпочав у 1998 році як вчитель історії, а в 1999 році уже займав посаду заступника з навчально-виховної роботи. На роботу мене приймала директор школи Щербина Т.І., завучем тоді був Максютенко А.А., який став моїм наставником і допомагав мені справлятись із обов’язками замісника.  Дану посаду займав 10 років. Певний час займав посаду директора школи. Маю досвід класного керівництва.

Барчук Юлія Володимирівна

Вчитель географії та біології

Прийшла працювати в Ульяновську ЗОШ №2 в 1998 році. Перші роки працювала під керівництвом Щербини Тамари Іванівни, а надалі керівниками були: Мінченков В.В., Плутар С.В., Чучаєв О.В. Був досвід класного керівника.

Лихенко Ірина Володимирівна

Вчитель біології та хімії

Вперше на поріг школи я стала у 1995 р., як учениця 1 класу, а працювати  почала з 2010. Мені було дуже приємно відчути себе колегою, а не ученицею, моїх вчителів.

Першим наставником стала Христич Олена Юхимівна, вчитель біології.

Я завжди пам‘ятала уроки Щербини Т.І. , Шпак А.Є., Максименко Н.М. , Христич О.Ю., Шквири Г.Ф., і тепер коли сама проводжу уроки, то, в деякій мірі, наслідую їх, беру  приклад.

Приклад моїх вчителів, власний досвід,знання з університету сформували мене як вчителя.

Щоб я змінила?? Хочеться зробити всіх добрішими та щирішими

Копієвська Тетяна Вікторівна

Педагог організатор, вчитель історії

Коли я вперше переступила поріг Ульяновської школи №2, як вчитель, то  мене переповнювали двоякі почуття. З одного боку нахлинули приємні спогади, адже саме у ній я отримала освіту,а з іншого, я сильно хвилювалась. Але школа була такою, як і п’ять років тому. Вона була привітною та мала ошатний вигляд.

Моїм наставником була Шевченко Наталя Петрівна.Вона багато у чому мені допомагала : вносила корективи у мою роботу, де потрібно, підказувала як вчинити, давала цінні поради. Наталя Петрівна стала для мене такою людиною,до якої я могла звернутися за порадою.

У школі я намагаюсь з усіма колегами підтримувати дружні стосунки, але найбільше спілкуюсь із Шафар С. І. ,Ладанюк Н. О., Християненко К.В. та Шпак К.К..

Коли я ще навчалась у школі, мені дуже подобались уроки історії та правознавства, які проводила Максименко Н.М.. Вона настільки цікаво та захоплююче розповідала, що я  закохалась в історію.

З перших уроків,мені запам’ятались Гончарук Ігор і Балан Влад. Ці хлопці любили історію. З ними було цікаво вступати в дискусії,а іноді й самі розповідали щось нове і цікаве.

Дуже хотілося б,щоб у школі був добре обладнений спортзал, щоб забезпечити кращий фізичний розвиток дітей.А також,я мрію про актовий зал у школі,для зборів та концертів. Було б  чудово,якби у школі працювали гуртки художньої самодіяльності.

Ладанюк Наталія Олександрівна

вчитель фізики

Перше враження було не зрозумілим, але сама школа сподобалася і ще діти бігали з посмішками , тому на душі стало легше. Майже на порозі до школи мене зустрів директор школи Плутар С. В.
Зустріли дуже добре , як на мене Сергій Васильович посміхався, значить все буде добре.

Було таке враження ніби я в себе вдома. Побачивши класи я була здивована кількістю приладів. З перших хвилин у класі я почала уявляти як буду вести урок.
Моїм батькам теж сподобалося. Так я почала працювати в цій школі.

Перший урок я ніколи не забуду. Хвилювання переповнювали. Це був 11-Б клас. Очікувала всього, що тільки можна собі подумати. Але на диво, сприйняли вони мене добре, адекватно і привітно. Було таке відчуття , що я на своєму місці.
А ще в цій школі я вперше була присутня на « Козацьких забавах» . Дуже сподобалося!
Наставником була Ступак.Л. І.Коли в мене було вільно,  я відвідувала  її уроки. Вона багато в чому мені допомагала. Це дійсно та людина , до якої я завжди могла звернутися за допомогою  і яка ніколи не відмовить.

В школі я старалася підтримувати з усіма дружні стосунки. Але найбільше я спілкувалася з Копієвською Т. В., Шафар С. І. , Рибчак А. О , Макарюк А. І. та Шапрановою  К.К.

Загалом мені в школі подобається , бувають звичайно винятки , але в цілому  все добре.
Які учні найбільше запам’яталися ? То це, мабуть , хлопці з 11-Б класу. На першому уроці вони співали мені пісні , в яких звучало ім’я Наташа.

Була приємно здивована!

Шпак Крістіна Костянтинівна

Вчитель образотворчого мистецтва, педагог організатор

В перше на поріг школи я потрапила в 1998р. Мене батько за руку привів в перший клас, і моїм першим вчителем стала Зеленяк Л.Д., Яка для мене була другою мамою.
Роки в школі пролетіли непомітно, але є дуже багато хороших спогадів. В останні роки перебуваючи в школі,  нам всім потрібно було визначитись хто і ким хоче стати. Я хотіла пов’язати своє життя з мистецтво (не з школою), але так сталося, що життя привело мене до рідної школи. З 2013 я почала працювати асистентом вчителя інклюзії, а з 2015- вчителем  образотворчого мистецтва, а з 2016 – педагогом організатором.
Не можу назвати якогось конкретного наставника тому, що в мене їх багато. Колектив у нас дружній і кожен чим може допомагає. Психологічну підтримку надає Макарюк А.І., і не лише як спеціаліст але і як подруга. Розвеселити може заступник з виховної роботи Копієвська Т.В. та Шафар С.І. З Смілянець Л.В ми обмінюємось творчими ідеями.
Коли я не можу справитись з дисципліною  в деяких класах мені допомагає Лошатинська Т.І. та Шевченко Н.Т. А на дозвіллі займаюся вело прогулянками з Шквирою Г.Ф.
А тепер про дітей,- радість і горе, плюси і мінуси роботи. Нещодавно в моєї колеги запитали: «за що ви любите школу?» , на що вона відповіла:»Я люблю дітей. Вони веселі креативні весь час щось вигадують», «а за що не любите школу?»-«З нову ж таки через дітей. Вони бувають бешкетливі, дратівливі, жорстокі…» Я згодна з цим!!!
Що я хотіла змінити в школі:

• Дисципліна !
• Шкільна форма;
• Пунктуальність ;
• Не дозволяти користуватися телефоном на уроці;

Шафар Севда  Ілгарівна

Соціальний педагог

У 2012 будучи на 5 курсі прийшла працювати в Ульяновську загально освітню школу №2 соціальним педагогом .

Вперше зайшовши в школу , мене зустрів Плутар С. В. який на той час був директором . Зустрів мене привітно , і я одразу зрозуміла що потрапила в дружній колектив, де всі готові допомогти один одному.

Моїм наставником була Кучер Н. С. Ми одразу знайшли спільну мову, вона дуже допомагала мені, в перші тижні роботи .

В школі я знайшла справжніх друзів. Копієвську Т. В. ( педагог-організатор НВК) , Ладанюк Н. О. ( вчитель фізики ) , та Християненко К. В. ( бібліотекар).

Моя робота мені дуже подобається , я люблю працювати з дітьми , бути їм корисною. А цього року мені дали клас – це 8-Б.Для мене ці діти будуть найкращими , не дивлячись на те , що не всі хочуть вчитись , не всі хочуть ходити на уроки . Та в процесі моєї роботи з ними , в мене все вийде я впевнена.

Я мрію про те , щоб наша школа мала інтерактивні класи, нові майстерні – це все більше зацікавлює дітей до навчання , до пізнання.

Матеріали підготувала учениця 10 класу Шарандак Інна

                                             2015 рік

Бобік Юлія Володимирівна

вчитель фізкультури та основ здоров я. Класний керівник 9 класу.

У 2010 році прийшла працювати вчителем фізкультури її зустрів директор школи Плутар Сергій Васильович. Найбільше запам’ятався перший проведений урок. Також її підтримують та допомагають друзі Ольга Борисівна,Ірина Володимирівна,Катерина Василівна,Анастасія Ігорівна, Руслан Володимирович. Прийшовши в школу, її наставником була Шквира Галина Федорівна та Процько Анатолій Семенович. Учням, які навчаються в школі, хотіла б побажати насамперед бути вихованими дітьми та гарно навчатися в школі вам це допоможе у дорослому житті

Матеріали підготував учень 10 класу Богачук Арутр

                                                  2015рік

Макарюк  Анастасія  Ігорівна

Практичний психолог

Я прийшла в школу, тоді  коли у мене закінчилася декретна                   відпустка. А  саме з шостого вересня  2013 року я приступила до роботи  в Ульяновському  НВК №2 на посаду практичного психолога. Мене зустрів  директор  Чучаєв Олександр Володимирович, який потім на нараді представив мене педагогічному колективу. На запитання, найкращі і найяскравіші спогади праці, важко відповісти,так як  я працюю  практичним психологом півтора роки і для мене все найкраще і яскраве . Хоча, запам’ятовується робота з учителями, а саме організація акцій «Молодь  проти СНІДу», проведення тренінгових занять з учителями. Наставника, як такого не було але дуже допомагала в роботі методист Ульяновського РВО Баланюк  Катерина Момідівна. Список друзів дуже великий,тому напишу коротко весь педагогічний  колектив .

 Коли я навчалася у сьомому класі, до нас у школу прийшла працювати молода та енергійна вчителька з Географії та Біології . Мені дуже сподобалося , як вона веде предмет , і я вирішила стати вчителем. На першому курсі навчання один викладач пропонував перевестися на вчителя Математики, але у мене була мета, яку я повинна була досягти. Після закінчення університету я влаштувалась керівником гуртка  у УДЮТ, потім пішла в декретну відпустку . Після відпустки, я вийшла на роботу і дізналася, що є місце практичного психолога в Ульяновському НВК №2. Перший рік працювати було важко, але звикла і робота дуже подобається.

Мої поради :

• мати мету і прагнення її досягти;
• пам’ятати, що у вашому житті все,що не робиться  то робиться на краще;

Крім  порад є ще і побажання. Бажаю вам удачі на своєму  життєвому шляху і досягти найбільших висот.

 Матеріали  підготував учень 10 класу

Ульяновського НВК №2

Одайський Сергій.   

                                                          2015 рік

Християненко Катерина Василівна

Бібліотекар, вчитель початкових класів

Коли я вперше потрапила на поріг школи, було трішки не по собі , мене зустрів директор школи Чучаєв О.В. Він був дуже привітний , відповідав на всі мої запитання . Допомагав розібратись з паперами.  Представив мене пед. Колективу.

Найяскравіші спогади , це 1 вересня , День Учителя .

Наставника не було , але дуже допомагала методист Попадик  Л. П.

Мої друзі – це  колеги по роботі .

Вплив на формування мене як вчителя мали батьки. Вони підштовхнули мене на думку стати вчителем , бібліотекарем.

Шкільне життя було яскравим, чудовим, хорошим. Було багато чудових , веселих подій.

В свою чергу хотіла б побажати вчителям успіхів , творчих перемог, терпіння, наснаги.

Матеріали підготувала учениця 10 класу Шарандак Інна

                                        2015 рік

Стадніцька Яна Леонідівна

Вчитель англійської та французької мови

Почала працювати в 2010 році з 1 вересня. Бачила себе учителем ще з дитинства. Подобається працювати з учнями. З перших днів на роботі мене підтримували Плутар С.В., Ступак Л.І., Лошатинська Т.І. У виборі професії допомагали батьки. У школі хотілося б посилити контроль за поведінкою учнів та щоб кабінети були облаштовані по сучасному для кращої роботи з учнями.

Петухова Марина Олегівна

Бібліотекар

На поріг школи №2 я вперше ступила як учениця 1-го класу 1 вересня 1997 року. На той час директором школи була Щербина Т.І., першою вчителькою Бурдейна Надія Іванівна, яка заміняла нам маму. Всі учні нашого класу збиралися кругом неї, як курчатка, яким вона вкладала зернятко знань. Класним керівником з 5 по 9 клас була Буй Ю.Ф., з 9 по 11 Смілянець Л.В. Роки в старшій школі не забудуться ніколи. Скільки проведених вечорів, екскурсій, прогулянок, бесід. Завдяки вчителям, які викладали у нас в старших класах, я зрозуміла, що хочу стати вчителем. На вибір моєї професії тоді вплинула Щербина Т.І. - вчитель фізики. ЇЇ уроки на довго закарбувалися в моїй пам’яті.

У 2016 році я прийшла працювати у рідну школу на посаду бібліотекаря тому, що годин фізики не було. Багато чого змінилося за ці роки у школі, але стіни і люди все-таки рідні. Серед колег є багато людей з якими я тісно спілкуюсь і товаришую.

Змінити, мабуть, хотілося б матеріальну базу школи, її забезпеченість новою комп’ютерною технікою, інтерактивними дошками. На мою думку, учням школи вподобали б нові підходи до викладання матеріалу.

Дитячий садок НВК№2

У 2013 році Ульяновська загальноосвітння школа I-III ступенів була реорганізована у навчально- виховний комплекс- Комунальний заклад Ульяновський навчально-виховний комплекс № 2 ЗОШ I-III ступенів –дошкільний навчальний заклад Ульяновськоії районної ради Кіровоградськоіі області.

Ясла – садок розрахований на 2 вікові групи. Колектив закладу налічує 10 працівників. .Педагогічні кадри та завідуюча призначена районним відділом освіти .Обслуговуючий персонал приймався на роботу на конкурсній основі за рішенням комісії. Колектив дитсадка очолила Кучер Наталя Сергївна.

  Маючи великий потенціал у творчій діяльності, робота педагогів направлена у творче русло, це сприяло впровадження у навчально-виховний процес новітніх досягнень педагогіки і психології. Педагогічним колективом закладу створюються умови для успішного здійснення навчально-виховного процесу, зорієнтований на особистісний підхід до дитини.

 Педагогічними кадрами дошкільний заклад укомплектований, всі вони мають педагогічну освіту. Колектив нашого закладу дружній. В ньому панує, атмосфера любові та підтримки.

 У закладі наявний творчий мікроклімат для розкутості мислення, живої думки вихователя, пошуку власних методів і прийомів роботи з дітьми.

Кучер Наталя Сергіївна

Завідувач дитячого садка.

У 2003 році прийшла працювати в ЗОШ I-III ступенів №2 бібліотекарем.

У 2009 році була переведена на посаду практичного психолога.

У 2013 році стала заступником директора з дошкільної освіти .

Дьома  Марина Павлівна

У 2009 році прийшла працювати вчителем англійської мови .

У 2013 році була переведена на посаду  вихователя у дитячому садку.

Міщенко Алла Борисівна

З 2013 року вихователь у дитячому садку

Гончарук  Вероніка Генадієвна

З 2013 року вихователь у дитячому садку.

У закладі також працює вихователь Фаюк  Леся Олександрівна.

Обслуговуючий  персонал який у всьому допомагає вихователям та музичний керівник Заїка  Олександр Володимирович

Свято осені

Свято 8 березня

Святкуємо День народження

Свято Нового Року

Чучаєв Олександр Володимирович

                                                    Директор школи

Вперше я зайшов на поріг школи у якості майбутнього директора  в середині серпня 2013 року на зустріч з колективом. Нас (мене і начальника відділу освіти) зустрічала завуч школи Лошатинська Т.І. та ще діючий на той час директор – Плутар С.В

Зустріли тепло, але з нерозумінням в очах. В перший момент мені запам’ятався розгромлений перший поверх, де мав бути садочок. Парти з усіх класів винесені на коридор. Батареї і труби старої системи опалення лежать осторонь них відрізані від системи. Я подумав тоді: «Куди мене привели і чому?» Здавалося, що я ніколи не впораюсь з таким об’ємом робіт. Однак правду в народі кажуть: «Очі бояться, а руки роблять».  

Найяскравіші спогади шкільного життя – це мій перший дзвоник у якості новопризначеного директора й перша педрада, яку я проводив з багатьма помилками. До свята Першого дзвоника майже не готувався, оскільки всі два тижні займався підготовкою школи до нового навчального року. Але з горем пополам впорався і з цими труднощами.

Мій наставник по життю – мій батько. Він колишній військовий і має своєрідний характер, але філософія життя у нього безспірна. Наставник по професії – мій класний керівник, фізрук – Петро Андрійович Паскаль, на якого я завжди рівнявся і гадаю, що не спаплюжив його імені.

Друзі у мене є, але їх мало, оскільки дружба – річ складна. А от товаришів і подруг вистачає. У закладі я потоваришував з багатьма. Якщо я комусь подобаюсь, як людина – то це дуже добре. А ні – вибачайте, який є! Приємно, що всі завучі та я працюють в одному  руслі й у нас склалося особливе розуміння один одного без слів, або з найменшим їх використанням.

На мене мав вплив як на вчителя мій викладач з університету, який міг прийти на пару й з чистого листа випустити нас із пари розумними хлопцями й дівчатами. Ковальков Олександр – особливий викладач, на якого рівнялися всі і я в тому числі.

Моє життя в школі – це рутина. Весь час думаєш про когось, а про себе і свою сім’ю забуваєш. Однак мені подобається спілкуватися з молоддю і я твердо переконаний, якщо хоча б один із сотні учень почує мої слова і скористається порадою – це справжній успіх.

В нашому закладі всі учні – яскраві. Особливо – дівчата. Однак найбільше мені запам’яталися, поки що, Божко Наталія, Лошатинська Наталія, Гладка Дар’я, оскільки ми з ними обїздили багато конкурсів, разом працювали над проблемами, які нас турбували і у нас була взаємопідтримка. Я був упевнений, що будь-коли я попрошу про допомогу і вони прийдуть. Так і я готовий був їм допомагати.                                                                                                                                                                    

Аби щось змінювати, необхідно довести, що щось інше застаріле. Так, я дуже хочу, щоб з нашої школи виходили справжні патріоти і не на словах, а на конкретних діях. І я робитиму все для того, щоб це так і було. Перше – відкриємо кадетські класи, в яких учні 5-11 класів зможуть проходити військово-медичну, тактико-теоретичну підготовку й по бажанню підуть вчитися до ліцеїв з військовими спрямуваннями. Друге – співпраця з громадськими організаціями.

Матеріал підготувала учениця 10 класу

Ставніцька Юлія Сергіївна

                                                         2015р.

Історія Ульяновської загальноосвітньої I-III ступенів школи №2 закінчена…                          Розпочата історія БлаговіщенськогоНВК «Загальноосвітня школа I-III ступенів-дошкільний навчальний заклад «Дивоцвіт» Благовіщенської районної ради…